ДЕНЬ 74 (10 ТРАВНЯ)

Сьогодні вже 10 травня, 74-й день мого марафону. Останні три дні минули якось непомітно, без особливих пригод чи змін у раціоні. Все йшло своїм звичним рухом: ранкові прогулянки з Гєрою, домашні справи, серіали та спокійні вечори. Можна сказати, що я просто насолоджувалася цією розміреністю, навіть не було бажання щось записувати.

Проте одна важлива подія таки сталася — вчора я нарешті дійшла до перукарні. Наважилася на кардинальну зміну іміджу і зробила собі зачіску піксі. До неї ще треба звикнути, бо таку коротку довжину я ніколи не носила, але відчуття дуже цікаві. Тепер думаю: треба було стригтися одразу, як тільки волосся почало випадати — зараз би вже мало гарний вигляд. Але за два з половиною місяці воно відросло майже на 5 сантиметрів, тож динаміка непогана. Попереду літо, з такою зачіскою буде зовсім не жарко, а волосся — не зуби, обов’язково відросте. Зараз головне — продовжувати правильно харчуватися, щоб організму вистачало всіх необхідних мікроелементів для його відновлення та зростання.

У всьому іншому — тиша та спокій. Організм уже звик до нового режиму, зайвих перекусів не хочеться, а дзеркало поступово починає показувати зовсім іншу людину, особливо з новою стрижкою.

Ранок розпочався як завжди: прогулянка лісом, навкруги зелень, тиша, а роса виблискує на сонечку, наче справжні діаманти. Гєрка неспішно ходить, «вичитує» свої собачі соцмережі та веде активну переписку, а я просто дихаю свіжим повітрям, слухаю птахів та обдумую плани на день. Після вчорашньої стрижки розумію: час виходити на роботу. Дівчата вже зачекалися, та й мені пора нарешті впоратися зі своїми страхами щодо волосся і вийти в люди.

Коли повернулися додому, хотіла насмажити млинців, але все закінчилося в унітазі. Готувала за тим самим рецептом, що й завжди, але вони ніяк не знімалися — хоч криком кричи. Зрештою я психанула, вилила тісто, перемила посуд і пішла поплакати в кімнаті. Зграя миттєво активізувалася: Гєрка пхає носа, намагаючись облизати мені обличчя, кицьки лізуть на руки й заглядають в очі. Проревітися як слід так і не вдалося, але таки полегшало.

Заспокоївшись, пішла і зробила собі вівсяномлинець. На диво, він вийшов шикарним: і піднявся гарно, і пропікся як треба. З’їла його з ковбасою та сиром до чаю. Тепер розумію, що це був просто викид емоцій: нова зачіска (хоч і вимушена), переживання — усе накопичилося й вилилося через ті нещасні млинці. Але я взяла себе в руки. На завтра вже готуюся вийти на роботу.

Тепер залишилося вирішити питання з вечерею. Зі вчора залишився плов, але мені рис їсти небажано, тому вигадуватиму щось окремо. Насмажу собі кілька шматочків м’яса — воно чудово доповнить вівсяномлинець та салат зі свіжих огірків, редиски й селери. На десерт до чаю буде сиркова маса: просто, легко й смачно. Зовсім не хочеться зараз возитися з випічкою, а потім ще й мити гору посуду. Отаке я сьогодні ліниве створіння, і мені це подобається.