День 61, прогулочний та шопінговий (26 квітня 2026рік)

Сьогодні 26 квітня, і в мене маленьке свято — рівно два місяці мого нового життя! Вже 61 день я йду цим шляхом, а всього за день на мене чекають великі заміри.

Мій ранок розпочався звично і спокійно. Сьогодні я вирішила не експериментувати з виходами: спочатку випроводила чоловіка на роботу, а вже трохи згодом ми з Гєрою зібралися на свою прогулянку. Надворі нарешті тепленько, тому ми не поспішали й погуляли довше, насолоджуючись весняним повітрям.

Коли повернулися додому, я помітила біля входу доньчині капці — отже, вона вже теж побігла у справах. Нагодувавши зграю, я взялася за свій улюблений сніданок. Вівсяномлинець став для мене ідеальною формою поїдання денної норми висівок — сьогодні він був із крем-сиром та ікрою мойви під каву. А на десерт до кавуськи я приготувала собі ніжну суміш із кисломолочного сиру, легкого йогурту та цукрозамінника.

Наїлася, зарядилася енергією і тепер чекаю на старшу доньку. У нас сьогодні великі плани: збираємося проїхатися на шопінг та просто погуляти містом. Відчуваю, що сьогоднішній день принесе багато новенького та купу яскравих вражень!

Коли приїхала старша донька з малими, ми, залишивши онуків під наглядом бабусі, вирушили на Барабашово. Три години ми «тінялися» між рядами, розглядаючи все довкола. Головною метою були блузки — бачили рекламу розпродажу через закриття магазину. Але коли приїхали, побачили таку чергу, що стояти довелося б пів дня. Ми перезирнулися і вирішили: воно того не варте. Не факт, що щось би обрали, а час втрачати не хотілося.

Тож ми пішли гуляти далі. Дивовижно, але попри щоденні обстріли, наш Харків живе — ринок працює, людей повно. Ми теж пішли не з порожніми руками: купили білизну для мами та великий запас шкарпеток і білизни для чоловіка (оптом, щоб надовго!). Найбільше часу витратили на вибір трусиків для малого — він у нас справжній гурман у плані одягу: якщо щось не до душі, кричить «не хочу» і крапка, жодним підходом не вмовиш.

А потім був справжній культурний та гастрономічний шок — кафе «Трипіччя» біля Центрального ринку. Антураж там просто неймовірний: як у затишному старовинному шинку. Дерев’яні столи й стільці, абажури з лози, в’язані серветки під кожним прибором... А меню! Обкладинка з дощок, сторінки на металевих кільцях — виглядає як витвір мистецтва. Хоча я б додала фото страв, бо назви там такі незвичні, що без складу продуктів і не розберешся.

Замовили ми справжню екзотику: нагетси з мозку та молозиво. Це було щось! Мозок у клярі подали з васабі та варенням... з буряка. Смак неймовірний: кисло-солодко-гострий. А молозиво — величезний шмат, прикрашений збитими підпеченими білками та мочено-квашеною сливою. Наїлися так, що дихати було важко!

На завершення зайшли на ринок за ґрунтом для квітів доньці. Вона в мене майстриня в цьому, а я сміюся, що мій максимум — картоплю в землю кидати. Рівно о другій заїхали за чоловіком на зупинку і повернулися додому цілою компанією. Бідна Гєрка розгубилася: не знала, кого першого цілувати, навіть про свої іграшки забула від радості! Бестії теж вийшли глянути на цей «натовп».

Вечір завершився спокійно — під сильний, але короткий дощ. Чоловік вечеряв, а я була настільки сита після «Трипіччя», що обмежилася лише чаєм.