День 60-й. Ювілейний ранок, характер Гєри та «залізна» витримка

Сьогодні сонячний, але холодний ранок 25 квітня, а в мене ювілей — 60-й день мого марафону! Ранок почався не як звичайно: я прокинулася навіть раніше за будильник, бо природа вимагала свого. Видно, вчора після шийок я так «нахлесталася» чаю та водички, що організм вирішив підняти мене ні світ ні зоря. Хоча встала я не набагато раніше, але вирішила йти з собакою першою, поки чоловік тільки збирався на роботу.

Гєра побачила, що татко теж одягається, і чомусь вбила собі в голову, що ми йдемо всі разом. На прогулянку мені довелося її тягти в буквальному сенсі! Вона все вдивлялася в бік дому, виглядала, чи не йде таточко за нами. А надворі холодно, та ще й брудно після вчорашньої негоди, тож ми бігом зробили свої важливі справи й почовгали назад. Додому бігли підтюпцем, бо Гєра вирішила, що чоловік залишився чекати її в хаті. Але вже в під’їзді вона носом відчула, що він пішов: по сходах ми підіймалися спокійно, і у квартиру вона зайшла тихо, а не вламувалася штурмом, як вона це робить, коли знає, що господар вдома.

Тож ранкові ритуали з миттям та годуванням виконали, а далі я взялася за себе. Поки робила сніданок, попутно виконувала вправи на м’язи живота. І це не просто качання пресу, а спеціальні вправи для м’язового корсета, щоб живіт був пласким. У дзеркало намагаюся зайвий раз не дивитися, бо воно підступно бреше!

На сніданок нарешті зробила собі свій вівсяномлин з ікрою та м’яким сиром — це було неймовірно смачно. Доїла ікру, запила все кавою, а на десерт приготувала собі справжній кайф: 150 грамів грецького йогурту (жирність всього 1,6%) з цукрозамінником. Вуаля — і я отримала море задоволення, класний смак і впевненість, що жодного грама не осяде на моїй дупці чи пузику.

Сьогодні сонячно, і в мене чудовий настрій, попри те, що в хаті прохолодно. На обід уже дістала з морозилки фарш, до вечора зроблю собі щось схоже на гречаники, тільки з висівками, а сім’я їстиме макарони по-флотськи.

До речі, сьогодні мої бестії мели кашу так, аж гай шумів! Майже два дні «голодовки», яку вони мені оголосили, показали, що я позицій не здам. Треба їсти, що дають, бо інакше залишишся голодним, а Гєра своїм ділитися не дуже любить. Вона їх і справді від миски ганяє або гарчить, якщо мають наглість швендяти поруч, коли вона їсть. Зате я можу в неї спокійно з пащі щось витягти, і вона не пикне. Зуби, щоправда, показує для вигляду, але на тому все.

А вже за три дні нові заміри, от цікаво чи впишусь я на цей раз у  написані олівцем бажані цифри, чи моянестириманістьдопиріжківзнов покаже щовід системи відступати не слід……