ДЕНЬ 57. (22 квітня). Коти-страйкарі, дефіцит тиску та рибна спокуса

Ранок почався стандартно: на вулиці +5°C, чоловіка на роботу вирядила, з собанею ранкові ритуали виконала. Сьогодні вирішили не йти далеко в ліс, а прогулятися в яру поруч. Полазили по схилах, Гєра сумлінно виглядала друзів, але нікого не зустріли. Довелося мені терпляче чекати, поки моя красуня «перечитає» всі собачі соцмережі на кущах, залишить свої коментарі та відповіді, і нарешті ми почолапали додому.

Сонечко ніби й пробивається, але я відчуваю — погода крутитиме. Моя метеозалежність працює краще за будь-який прогноз: голова не те щоб болить, а якось нудно тисне десь у глибині. Стан такий собі... Прийшли додому, випила кави із запіканкою (більше нічого не хотілося) і сіла малювати свій водоспад.

Але тут прийшла мама й принесла «санкціоночку» — солені шматочки лосося (племінник пригостив). Ну як тут встояти? Риба, кава... і тут я «попливла». Оскільки заздалегідь не напекла ні свого хліба, ні вівсяномлинця, згрішила — взяла шматочок звичайного хліба з маслом. Поласувала з величезною насолодою!

Проте організм вирішив помститися за пильність. Через деякий час відчула, що тиск падає: голова обертом, всередині порожнеча, кінцівки льодяні, а руки трусяться, як у запеклого алкаша, що побачив заповітну пляшку горілки. Стан — не прийди господь.

Добре, що донька підмінила мене і вивела собаку, а там і чоловік з роботи повернувся. Вечеряли вже разом. А от мої «дві морди» — Бєлка та Муся — знову оголосили голодування. Каша в мисках стоїть недоторкана. Ну, раз їжа є — хай стоїть, я на провокації не ведуся. Гєра свою пайку м'яса отримала, а котам — бойкот!

Спершу вони бігали й вимагали «делікатесів» гучним нявканням, а коли зрозуміли, що кіна не буде — дружньо всілися рядочком навпроти мене і свердлили очима. Але я була непохитна. Так і залишилися мої страйкарі наодинці зі своїми мисками.