ДЕНЬ 56 (21 КВІТНЯ 2026 РОКУ): МОРОЗНИЙ РАНОК ТА ШОКОЛАДНА НАСОЛОДА

Ранок мого 56-го дня почався з будильника чоловіка та традиційних обіймів нашої пухнастої банди. Кицьки, до речі, теж вміють цілуватися! У Бєлки свій ритуал: вона обов’язково має полежати в мене на плечі хоча б хвилинку, уважно заглядаючи в очі й лоскочучи обличчя вусами. А Гєрка просто вкладається всім тілом на мою «тушку» і вилизує все, до чого може дотягнутися. Тож встаю я вже вмита, зацілована і в гарному настрої.

Глянула на термометр — мінус два! Ого, приморозило... Але сонечко світило так яскраво, що всидіти вдома було неможливо. По дорозі до лісу зустріли знайомого з Гєриною подружкою, але вони вже поверталися. У самому лісі — неймовірна тиша, яку порушує лише спів пташок. Доріжки майже просохли, всюди пробивається перша зелень. Побродили годину, надихалися свіжістю і пішли додому.

Після щоденного ритуалу миття лап та годівлі зграї я забігла в магазин. Треба було поповнити запаси сиру та купити щось смачненьке «малим» (моїм онукам), бо вони кожен прихід до нас починають з питання: «А що є смачненького?». Взяла їм печиво, а собі... не втрималася і купила плитку чорного шоколаду з великим вмістом какао. Поки йшла додому, тільки й уявляла, як смакуватиму ним з кавою — аж слина текла!

На сніданок розігріла залишки того самого ніжного тушкованого м’яса. Лишала його меншій доньці після роботи, але вона прийшла не голодна, тож мені дістався справжній королівський сніданок. Ну і фінал — ароматна кава і цілих два шматочки чорного шоколаду. Це було неймовірно смачно!

Сьогодні вже 21 квітня, а отже — рівно за тиждень мої нові заміри. Зізнаюся чесно: інколи накриває відчуття, що я топчуся на місці. Дивлюся на себе в дзеркало і не бачу тих змін, яких так прагне душа. Вправи роблю, звісно, але тільки коли почуваюся добре. Бо коли голова розколюється на погоду, я сама собі не рада, і тоді здається, що все марно, вага стоїть, а відображення у дзеркалі зовсім не те, що хотілося б бачити.

Але в такі моменти я згадую слова Ані, розробниці системи, яку я взяла за основу. Вона попереджала: вага може «завмерти», і в кожного цей період триває по-різному. Наші клітини підступні: коли жир спалюється, вони наповнюються водою, щоб «тримати об’єм». Саме тому здається, що нічого не виходить.

Але ми не зупиняємося! Не кидаємо все в розпачі з криками «нічого не працює!», а просто продовжуємо рух. Рано чи пізно настане той день, коли вода піде, фігура підтягнеться, а цифри на вагах нарешті зрушать з місця.

Тож, дівчатка, тримаймося! У нас все вийде. Головне — не зраджувати собі, дотримуватися правил і нормативів. Наш результат обов’язково нас наздожене.