ДЕНЬ 55 (20 КВІТНЯ 2026 РОКУ): ШЕРСТЯНИЙ БУНТ ТА РАНКОВА ЧИСТКА

Мій 55-й день розпочався значно раніше, ніж планувалося. О пів на шосту ранку природа наполегливо нагадала про себе, тож довелося покидати тепле ліжко. Повернувшись, я ще годинку поніжилася поруч із чоловіком і знову «відключилася». Але мій вірний охоронець — Гєра  мала свій план. Вона розбудила мене обіймами та поцілунками, натякаючи: татко вже встав, досить ледарювати, час збиратися на прогулянку!

За вікном лише +2°C, скло запітніло, але крізь нього вже пробивалося сонечко. Це одразу додало настрою. Далі все за відпрацьованою програмою: бадьора прогулянка, ритуал миття лап, сніданок для зграї. Тільки після цього прийшов час для себе: прибирання, вправи та мій «королівський» сніданок — ароматна кава, вівсяномлинець із м’яким сиром та ікрою, а на десерт — ніжна сирна запіканка.

Поки я насолоджувалася кавою, мої пухнасті «дурепи» гасали хатою, нагулюючи апетит. А потім мене накрило натхненням: я вирішила влаштувати генеральну чистку килима в кімнаті. Пилосос із шерстю справляється так собі, тому я дістала спеціальну щітку.

Муся, звісно, не могла залишитися осторонь. Спочатку вона просто спостерігала з підвіконня, а потім вирішила, що без її допомоги я не впораюся. Почала гасати туди-сюди, розганяючи щойно вичищену шерсть назад на місце. Чи то був акт протесту, чи їй просто подобається такий «дизайн» килима — не знаю, але після мого суворого «Грим!» помічниця зникла з очей. Результат чистки вразив: майже пів кіло шерсті!

Зробила висновок: треба чистити так хоча б раз на три дні. А взагалі, цей килим з’явився в нас у складні часи, коли не було ні світла, ні тепла. Зараз, коли йде до літа, я серйозно думаю його прибрати. З появою собаки ми й так позбулися всіх килимів, щоб легше було підтримувати чистоту. Влітку, коли сонячна сторона перетворює кімнату на духовку, волога підлога — це мій порятунок і природний «кондиціонер”.

Після сніданку я нарешті дозволила собі відпочити: увімкнула серіал і взялася за малювання картини за номерами. Час пролетів непомітно, аж поки до мене не підійшла Гєра. Вона наполегливо штовхнула мене лапою і завмерла з очікувальним поглядом. Дивлюся на годинник — рівно третя дня! Якраз час її денного перекусу.

Тільки-но я підвелася, Гєра чимдуж побігла до холодильника, показуючи дорогу (наче я можу її забути!). Поки я насипала сир, вона сиділа на порозі й нетерпляче перебирала передніми лапами. Секунда — і миска порожня, а я знову повернулася до свого водоспаду.

Але творчість тривала недовго. Знову знайома лапа на нозі, а ніс наполегливо штовхає під лікоть. «Йой!» — вигукнула я, глянувши на час. Пора йти на прогулянку та зустрічати татка з роботи. Щоразу дивуюся, як вона так чітко відчуває режим? Перекус, вигул, вечеря — Гєра приходить хвилина в хвилину. І вона буде дуже настирною, поки свого не доб’ється!

О сьомій вечора сцена повторилася: час вечеряти «собаченці». Цього разу її підтримали й кицьки — вони влаштували гучне нявчання та біганину з кухні в кімнату, нагадуючи, що зграя голодує. Довелося ставити кіно на паузу й іти до плити.

Після ситної вечері всі нарешті вляглися на свої місця, і в хаті запала довгоочікувана тиша. Вечір минув спокійно й затишно, як і безліч наших вечорів: хтось за іграми, хтось у соцмережах, а хтось — просто насолоджуючись домашнім теплом.