ДЕНЬ 54 (19 КВІТНЯ 2026 РОКУ): ДОЩОВІ ЧЕРВ’ЯКИ ТА КОРОЛІВСЬКИЙ СНІДАНОК

Ось і 19 квітня — більша частина місяця вже промайнула. Пишу ці рядки для своїх читачів і, можливо, майбутніх послідовників, які теж наважуться змінити своє життя.

Всю ніч і весь ранок іде дощ. Ми з Гєрою, як завжди, вирушили на прогулянку, хоча моя хвостата мадам такі мокрі вояжі не надто полюбляє. На доріжках сьогодні справжній «аншлаг» — сила-силенна дощових черв’яків. Я намагаюся обережно обходити їх, а от Гєрка чимчикує прямо по них. Бідолахи починають активно рухатися лише після того, як відчують на собі важку собачу лапу. На диво, сьогодні Гєра впоралася зі своїми важливими справами дуже швидко, і ми під дощем почалапали додому.

Прийшли мокрі як хлющі. Я повісила куртку сушитися, а Гєрку почала витирати її особистим рушником. Вона так кумедно ховає морду в мене між ногами, поки я витираю їй пузько! Звісно, не обійшлося без «групи підтримки» в особі Бєлки. Вона уважно наглядала за процесом — дякую, що хоч лапою не показувала, де ще треба витерти. А Муся вже сиділа на «низькому старті» біля кухні, щоб, не дай боже, не запізнитися на роздачу пайки.

Погодувала зграю і нарешті взялася за себе. Собі зробила кавуську, дістала з холодильника судочок із трьома шматочками вчорашньої скумбрії (спеціально залишила ці ласощі на ранок), приготувала вівсяномлинець і встигла нашвидкуруч зробити сирну запіканку в улюблених формочках. Поснідала по-королівськи! Після прогулянки та вправ апетит прокинувся просто вовчий.

На вечерю вже дістала з морозилки шматок м’яса — ще вирішу, запекти його чи просто посмажити. А поки що поставила варитися бульйон на гороховий суп. Вчора так захотілося цього супу, наче востаннє в житті! Тож, поки м’ясо мліє в каструлі, я маю час зафіксувати цей момент у своєму щоденнику.

Весь день минув у приємних домашніх клопотах. Нарешті я втілила свою вчорашню мрію — приготувала гороховий суп. Цього разу на свинячих реберцях (жаль, не було яловичих, але вони теж чудово підійшли). До гороху вирішила додати ще й сочевицю — так суп вийшов неймовірно густим та насиченим. Картоплю не додавала зовсім: сочевиця дала потрібну густоту, а головне — це чистий білок, який так потрібен мені зараз для схуднення.

Тільки-но приготувала — одразу насипала собі тарілочку. Не зчулася, як «зжерла» (іншого слова й не підбереш!), але з яким же величезним задоволенням!

Паралельно чаклувала над яловичиною. Спочатку просто обсмажила шматки, а потім поставила тушкуватися на маленькому вогні. М’ясо мліло довгих чотири години. Коли я додала спеції, аромат по хаті пішов такий, що вся моя зграя сиділа й дружно облизувалася. Навіть чоловік, який сьогодні прийшов з роботи раніше, з порогу запитав: «Ого, а що це в нас так смачно пахне?»

Звісно, я одразу запропонувала йому горохового супу, знаючи, як він його полюбляє. Ну і... не втрималася — присіла за компанію і «закинула» в себе ще одну тарілочку. Хіба можна встояти?

Вечеря була простою, але ідеальною: ніжне тушковане м’ясо, відварена картопелька та свіжий салатик із редиски й огірків. Все максимально просто, смачно, а головне — корисно. Після такої вечері й на душі стає тепліше.