ДЕНЬ 48. СОНЯЧНИЙ СПОКІЙ (13 квітня 2026 року)

Ранок як завжди, тільки поки що прохолодно. Термометр на вікні повідомив, що зовні 0 градусів, тож я вдяглася, начепила на Гєру її шлейку, і ми почимчикували на прогулянку. Після дощику трошки брудно, але травичка, що вже пробилася і вкриває землю зеленою ковдрою, рятує від бруду на лапах.

Сьогодні самопочуття хороше, тож ми погуляли трошки довше. Гєра зробила всі свої справи, перечитала всю «собачу пошту», повідповідала на всі мітки, і ми так само неспішно почалапали додому. Сьогодні, на диво, нікого не зустріли — ані друзів, ані ворогів. Так, є у нас і такі: собаки, які Гєрі не подобаються настільки, що вона готова їх розірвати. Що там у тій гостроносій голові коїться — я не знаю, але завжди намагаюся пильнувати її, щоб не було конфліктів.

Припхалися додому, виконали всі свої ритуали, і я пішла снідати, а зграя розбрелася по своїх місцях. У вікно світить сонечко, навколо тиша і спокій. Мабуть, сьогодні помалюю…

Зателефонувала кураторка молодшої доньки, сказала, що треба приїхати забрати довідку. Я вирішила йти пішки, бо з собакою сьогодні погуляли всього пів години, може трошки більше. Тож я вдяглася і почимчикувала неспіхом до коледжу. Прийшла, зателефонувала, що вже на місці; мене провели в кабінет, видали документ, я розпрощалася і пішла далі у своїх справах.

Зайшла в магазин, купила овочів до м'яса, мамі на її прохання взяла хліб. Потім завітала в м'ясну крамницю — там купила собі м'який сир (за смаком він як бринза). Ну і нарешті здійснила давній план: купила судочок для стевії, бо набирати її з пакета, в якому вона продається, зовсім незручно. Обтяжена пакунками, я вирішила назад їхати автобусом — тягти все на собі, хоч пакет був і не дуже важкий, стало ліньки.

Прийшла додому, а тут мама наготувала картопляників і, як завжди, пригостила. Тож я зробила собі каву, взяла куплений сир, дістала вчорашні млинці та пішла дивитися серіал — поки м'ясо розморожується, встигну посмакувати.

На вечерю надумала зтушкувати курятину з овочами. Я їх складаю шарами в утятницю, зверху кладу м'ясо, накриваю кришкою і ставлю в духовку. А поки вечеря томитиметься в печі, я ще встигну собачуню вигуляти та зустріти чоловіка з роботи.

До речі, друзі!

Сьогодні переглянула статистику й побачила, що принаймні троє людей читають мене постійно. Хочу щиро подякувати і вам, мої вірні супутники, і тим, хто заглянув до мене вперше або прочитав хоча б кілька речень.

Зараз я викладаю глави в прискореному темпі, щоб наздогнати графік і незабаром писати звіт «день у день». Ваша увага — це те, що не дає мені все кинути у важкі хвилини. Ви надихаєте мене продовжувати цей марафон, навіть коли дзеркало чи ваги не радують.

Буду дуже рада знайомству! Якщо ви зі мною — поставте, будь ласка, будь-який знак у коментарях: смайлик, плюсик або просто слово. Мені надзвичайно важливо знати, що я тут не одна. А якщо ви вирішили теж почати свій шлях до змін разом зі мною — я буду вдячна подвійно!

ДЯКУЮ ВСІМ ЧИТАЧАМ! Тримаймося, у нас все вийде!