День 45. Квітневий сніг та «циркові» номери (10 квітня 2026 року)

Ранок. У чоловіка вихідний, тому ми поспали майже до пів на восьму. Якби не наші «голодуючі» кицьки, то, мабуть, спали б і довше. Але хіба ж голодна кішка залишить господарів у спокої? Їм треба, щоб ми швиденько встали та врятували «помираючих» від голоду тваринок.

Тож чоловік пішов із собакою на прогулянку, а я, як завжди, чаклувала над сніданком. Глянула у вікно — а там іде сніг! Подумала, що мої гуляки зараз швиденько повернуться, поставила чайник, дістала заварку... Минає п'ять хвилин, десять, п'ятнадцять — немає. Нарешті о пів на дев'яту приходять: обидва мокрі, дехто брудний, але обоє щасливі. Чоловік похвалився, що Гєра навчилася у свого дружбана качатися в траві та з'їжджати з гірки на спині. От скажіть, що вони не повторюють одне за одним!

Вимили собаченьку, нагодували голодуючих. Щоправда, дві морди знову вигадали страйк: відмовилися від каші й сиділи, «допомагали» нам снідати, заглядаючи прямо до рота. Але я на ці провокації вже давно не реагую, тож вони розійшлися по своїх улюблених місцях ні з чим.

Весь день був похмурим, а на мене напав «жор». Цілий день тягала окрошку та пила каву з чаями. Моя мама завжди сама пече паски (я — ні, бо дріжджове тісто — то зовсім не моє), тож кухня була зайнята. Я сиділа у себе в кімнаті: соцмережі, серіали... Вечеря пройшла спокійно, чоловік ще раз вигуляв Гєру, погодували звірину, і кожен зайнявся своїми справами.