ДЕНЬ 43. МАРАФОНСЬКИЙ (8 квітня 2026 року)

Сьогодні 8 квітня. Ранок почався як зазвичай. Щоправда, видався він холодним, тож я вдяглася тепліше, і ми пішли прогулятися з собаченькою. Повернулися, виконали всі ритуали. На подив, сьогодні всі з’їли кашу без страйків та здивованих поглядів. До речі, вранці, прийшовши з Гєрою додому, я ще встигла зробити вправи, як і планувала — зайняли вони у мене не більше п’яти хвилин, поки варилися яйця на намазку.

Учора ввечері з молодшою донькою домовилися піти подивитися їй велосипед — їздити на роботу, бо пішки ходити далекувато. Тому сьогодні вранці я нашвидкуруч спорудила сніданок: намазку з яєць, плавлених сирків та тунця. Собі взяла свій вівсяномлинець, який приготувала вчора. Ми з молодшою поснідали і вирушили в дорогу. Вирішили йти пішки, я заодно показала їй короткий шлях до її роботи.

Направилися ми в ломбард — там іноді продають чудові речі. Ось знайшли велосипед, і не за всі гроші світу! Донька залишилася задоволена як слон. Вона на цьому велосипеді вже згоняла в магазин, купила молока і мені ікорку — завтра споруджу млинці. Повернулися додому, затягли велосипед. Звісно, все звіриння зібралося подивитися на нового мешканця: обнюхали, обійшли навколо, подивилися на нас із питанням в очах: «Це що за звір і навіщо він взагалі тут?». Але довго він їх не цікавив. Набагато цікавіше на кухні, де я готувала собі каву, щоб перекусити після забігу...

Подивилася на крокомір, вбудований у телефоні — ого, 12 тисяч кроків! І це не рахуючи прогулянки з Гєрою, на яку я телефон зазвичай не беру…

Ось до речі, я помітила, що менше хочеться солодкого. Раніше вже б запхала в себе кілька тістечок або печиво, та ще й після такого забігу, а тут прийшла — і навіть особливо їсти не хочеться.