День 20. Передчуття та тиша (16 березня 2026 року)

Ранок сьогодні почався просто ідеально. Провела чоловіка, погуляла з Герою, нагодувала всю свою хвостату ораву. Дивно, але в домі запанувала незвична тиша: котяча банда не влаштовувала ранкових концертів, навіть Белка мирно вмостилася на підвіконні, спостерігаючи за світом.

Я влаштувала собі справжній ритуал: свіжоспечений хліб із висівок із печінкою та чашечка щойно звареної кави. Гортаю новини, планую день і нікуди не поспішаю. У повній тиші — це рідкісні хвилини абсолютного спокою, які заряджають краще за будь-які вітаміни.

Головна подія дня — візит до трихолога. Цікавість зашкалювала! Щоправда, як виявилося, я невірно записала час, і довелося блукати цілу годину в очікуванні прийому. Але я не засмутилася: неспішно погуляла, подихала повітрям і налаштувалася на зустріч.

Саме візит став для мене справжнім ковтком свіжого повітря. Виявилося, з волоссям усе гаразд — воно просто втомилося від моїх експериментів із фарбою і стало ламким. Але головне відкриття: моя звичка неусвідомлено перебирати пасма пальцями реально заважає їм рости! Тож тепер у мене нові завдання: завтра йду здавати аналіз на вітамін D, починаю пити заспокійливе і — найважливіше — терміново займаю руки рукоділлям, щоб дати спокій шевелюрі.

Коти весь день поводяться підозріло тихо, мабуть, відчувають наближення дощу. А ввечері сталося маленьке, але таке важливе свято: молодша донька принесла смаколики зі своєї першої зарплати! Звісно, я не змогла відмовити — з'їла шматочок піци та скибку апельсина. Знаєш, це була «піца гордості за дитину», і я впевнена: такі калорії йдуть тільки на користь душі, а не на шкоду фігурі.