Глава 12

На якусь зрадницьку мить Ладі здалося, що вона не так розчула розмову двох рабів, але… По реакції Тирона, по тому, як він почав відводити незванного гостя з будинку і щось тихо казати йому, все ставало очевидним.

Вона рвучко підвелася і вручила Філонові сувій. Вмить всі тканини і золото стали гидкими. Їх хотілося зірвати з себе, і байдуже на своє голе тіло.

«Я знала. Знала, що щось не так», — подумала і важко зітхнула.

— Доміна, — пролепетав Філон, але лікарка відмахнулася.

Стримувала сльози і запхала відчуття, що хтось полоснув кинджалом по серцю якнайдалі.

«Не зараз, — глибоко вдихнула і прикрила очі. — Поплачеш потім, Ладо. Не вперше тобі ковтати сльози горя і образи».

Вона попрямувала до спальні.

«Ах, тоді зрозуміло, чому по Форуму я гуляла сама, показуватися зі мною поруч не хотів», — міркувала й зірвала з себе туніку, як тільки двері за нею зачинилися.

Дівчина полізла до своєї скрині й дістала з неї свій небагатий скарб: порвану сукню, в якій з’явилася на вівтарі Юнони, її табірний одяг. Прикраси Лада здійняла й склала у шкіряну сумку, забрала зі столика гребінь для волосся і олії, не забула й про документи на свого раба. Коштовну тканину кинула на підлогу й вийшла.

— Доміна, — відізвався Філон.

— За сувій Гая Флавія відповідаєш ти, — сухо проказала і попрямувала до її кімнати з лікарським приладдям.

— Доміна, ми кудись йдемо?

Вона кидала зібрані трави у наплічну сумку. Працювала швидко, згрібаючи все, що тільки траплялося на очі.

— Я не збираюся терпіти це приниження, — буркнула вона й легенько вдарила долонею по столу.

Лікарка об нього сперлася й важко задихалася. Серце шалено калатало в грудях, руки тремтіли, а мітка Юнони знову відзивалася ниючим болем. Вона перемотала її тканиною, щоб у натовпі ніхто не міг впізнати її за квіткою граната.

— Приниження? Але, доміна, для Рима то нормально. Політичний шлюб…

— В пекло ту політику! — рявкнула, що аж Філон стрепенувся. — Я маю бути дружиною. Єдиною. Ні то ні! Не терпітиму, підніму голову високо й піду далі…

Лікарка витерла сльозинку, що стекла на щоку, й шмигнула носом.

— Але… Дім, золото…

— Якщо тобі подобається тут, тоді залишайся. Впораюся сама.

Філон нервово ковтнув, потім глянув на неї з виразом: «Юпітере, чому мені дали божевільну господиню?»

Його речі вже зібрані, вочевидь, раб очікував, що його або переселять, або ж продадуть.

— Не загубив сувій Флавія? — буркнула вона, забравши останню баночку зі столу.

— Ні.

— Тоді йдемо.

— Але, доміна, куди? Сьогодні консул святкує перемогу і…

— Подалі від цього дому, — проказала з отрутою в голосі. — Надіюся, більше сюди не повернуся.

І ніхто не зміг її стримати. Тирон, що став на шляху, отримав по обличчю, а домашня охорона не ризикнула торкнутися її і Лада зникла на вулицях Риму.

***

Він знав, що Лада обожнює виноград. Саме тому тримав у руці плетений кошичок із великими світлими гронами, за який на Форумі віддав непристойно багато.

Все складалося найкращим чином: Сервій пообіцяв ще й допомогти у політичній кар’єрі. Все ж консулу потрібні віддані люди. А купа овацій, в яких купався Квінт сьогодні, п’янила його краще за будь-яке вино. Він вже навіть замовив щедру жертву Юноні у пориві благочестя.

«Певно, богиня зробила мене своїм улюбленцем. І Лада, і кар’єра… Скоро буде сім’я», — думав він, увійшовши до атрію.

Йому хотілося побачити ту, що запала настільки глибоко в серце, що він забув про інших жінок. Раніше для Доміція вина випити й покохатися з якоюсь акторкою — мила справа. А нині… Нині він сам дивувався своїм змінам. Його лікарка обіцяла, що чекатиме. Зранку в неї боліла голова, та й гамір натовпу Лада не любила, тому залишилася вдома.

— Ну й де моя доміна? — спитав він у Тирона і потім підняв очі на переляканого й блідого слугу.

Квінту не сподобалося, що навколо все незвично тихо. Раби при його появі чкурнули, хто куди, а домашні охоронці уникали погляду.

— Доміна, — пискнув раб й закашлявся.

— Так. Доміна. Лікарка, відзначена Юноною, яка врятувала життя і мені, і Сервію, і навіть Марку, де вона?

Тирон знову видав незрозумілі звуки горлом, від чого Доміцій скривився. Він хотів наказати підхопити його тогу. Втім, легат звузив очі й глянув на свого особистого й довіреного раба як орел на здобич.

— Доміна пішла.

— Куди? — насупився Квінт, а потім глянув на грона й закинув одну виноградинку у рот.

Смак пречудовий. Все, як обіцяв торговець. Чоловік чекав того моменту, коли його кохана побачить улюблені ласощі, спробує їх і потім поцілує його… Знову обійме й пеститиме у своїй ніжності до самого ранку. А завтра прокинеться поруч і допоможе у останніх приготуваннях до домашнього свята.