11.1

Вона не тямила себе від щастя. Зранку не довелося зриватися під буцину, а мирно спати у Квінтових обіймах. Лада прокинулася раніше за чоловіка і все не могла натішитися їхньою близькістю. Їх оголені тіла притискалися одне до одного під ковдрою, а лікарці досі не вірилося: то реальність. Він від неї нікуди не дінеться, не втече й не розчиниться у повітрі, мов привид.

Квінт відкрив очі й посміхнувся. Тут же поліз з поцілунком до своєї коханої.

— Не уявляв, що ранок може стати настільки приємним, — тихо проказав він.

Широке ложе після табірних лежанок здавалося витвором мистецтва. Лада врешті відпочила, у теплі, у спокої, у його захисті. Їх ніхто не смів турбувати, як і не існувало тут наглядача. Його стриманий, місцями холодний будинок з червоними стінами видавався особистим раєм, хоч Лада тут пробула менше доби.

Іноді вона ловила себе на думці: «Аж занадто то все солодко. Занадто. Десь же завжди ховається гірке зло».

Старалася гнати ті чорні думи, як і старалася не впадати в тотальне безумство від радості.

— Накажу подати сніданок, — підвівся він й тут же глянув на дівчину, — у нас попереду довгий день.

Від його нахабної усмішки Лада і сама засміялася й стала гадати, що ж її легат готує для неї. Їй дуже хотілося прогулятися садом, а ще потрапити на головні вулиці Риму, краще вивчити місто. Про знаменитий Форум їй ще в таборі Філон всі вуха прогудів, як і про Великий цирк. Останнє місце вона бажала б побачити здалеку, аж ніяк не йти на ті перегони з колісницями, жорстокі бої. Зайвої звитяги і крові їй у воєнному таборі вистачило.

Їй цікаво, як себе поведе Квінт і яке місце їй відведуть. Хоч і Лада раніше обговорила зі своїм рабом своє незвичне становище, і вже знала: навряд чи щось погане станеться, але… Її доля належить нині чоловікам.

Всі негаразди потонули у морі думок, коли Доміцій повернувся до своєї спальні. І тоді день почався…

Солодкий запах мирту лоскотав ніс, коли вона разом із чоловіком лежала неподалік у невисокій траві. З Квінта хоч бери і картину малюй: настільки він щасливий. Лікарці все здавалося, що вона вже всяким його побачила під час воєнної кампанії, а ні… Він розкривався по-новому, як той бутон троянди.

Дівчина тонула у ньому, розчинялася. Мітка приємно відзивалася на еманації кохання й навіть псувала спільні моменти: їй все Тінь мерещилася. Пробирало аж до сиріт на шкірі.

— Щось не так? — спитав чоловік й погладив її коси. — Тебе щось засмутило?

Лада поклала голову йому на коліна, а потім розвернулася так, щоб бачити його лице.

— Все добре, — сказала тихо й усміхнулася. — Просто мені не віриться, що це все — реальність.

Квінт насупився, наче перед ним лежала складна математична задача, з якою він купався у проміннях вечірнього сонця. Десь неподалік снували раби, у яких додалося роботи після прибуття господаря. Філона поки зустріла доля з кращих, адже йому потрібно лиш поскладати Ладині лікарські речі у спеціальній кімнаті і охороняти її.

— Ладо, ми ж не спимо, — він хмикнув, — от вкушу тебе за цей прекрасний носик і болітиме по-справжньому.

Він торкнувся її обличчя, акуратно провівши пальцями по ніжних щоках, наче боявся зашкодити. Вона відчула себе метеликом, крила якого нині залежать лиш від Доміція.

«Ось воно, моє світло, — подумала й дотягнулася рукою до його голови, гладячи його волосся, — може, нарешті зможу позбутися прокляття? Може… Ось моя добра вдача? Мій світ. Мій Квінт. Моє все. Навіть все одно на їхні дивні звичаї, зайву жорстокість, інтриги, лиш він був би поруч».

— Ти чаклунка, — гмикнув, — певно з того лісу, куди наші полководці воліють не водити військо: він складний і непрохідний… Якби сказали мені раніше, що своє серце зустріну там, сам би поперся.

— Квінте…

— Що?

— Я не з лісу, — зітхнула вона й прикрила очі. — Хіба що в ньому губиться десь інша цивілізація. Загублена і розвинута, зовсім таємна і магічна.

— Ну, таких дурниць я ще не чув, — він взяв її долоньку в свою і поцілував.

Нахилився, зазираючи їй у очі.

— Мій dies natalis* через кілька днів, — продовжив чоловік, — Сервій відсвяткує повернення на Форумі. А потім вже і наше домашнє торжество.

— І як ви його святкуєте? Що хочеш на подарунок?

Вона підвелася і сіла навпроти чоловіка, взявши його долоню в свою.

— Всесвіт біля своїх ніг, — саркастично фиркнув він, — якби міг, провів би весь день з тобою у ліжку, або ж у домашніх лазнях, але треба жертвоприношення покровителям роду і дому, приймати гостей, — важко зітхнув, — і певно щось ще виділити своїм ветеранам.

Декілька митей він помовчав. У його очах спалахнули знову іскорки нахабства, саме ті, за які Лада була готова його у військовому таборі ганяти мокрою тряпкою.

— Здається, Юнона вже піднесла мені подарунок…

Й глянув на її мітку. Лада прикусила язика, аби не зіпсувати вечір.

— І єдине, що я б ще у неї попросив… Хороше і спокійне життя для нас.

***