Глава 10

Рей

Телефон пискнув повідомленням, ну хоч щось відволіче мене від цих тортур, навіть згоден на рекламу косметичної компанії, якого-небудь бальзаму для брів. З п'ятої ранку мучуся над клятвеною промовою і не можу народити якихось п'ять речень. Нонсенс якийсь! Перед судом присяжних розігрую цілі вистави, а тут спіткнувся на клятві нареченого. Ганьба мені, добре, що ніхто не дізнається, що мій кошик для сміття забитий зіпсованим папером, списаним банальними фразами, в яких чогось не вистачає. Повідомлення від Наталі. Хм, так рано? Відкриваю, читаю та ... впадаю в ступор. Ніби мордою в лайно.

«Пропоную без зайвих драм та з'ясувань. Ми просто різні, тому давай розлучимося, поки ми не зробили найбільшу помилку в нашому житті. У мене є інший чоловік. Ми з ним на кілька днів покинемо місто, щоб всі пристрасті охолонули. Прощавай, Рею. Ніяких дзвінків та зустрічей. Так буде краще»

Дивно, але коли перші емоції вляглися, коли піна образи та злості спала - я відчуваю полегшення. Принаймні, не доведеться складати цю довбану промову. Тепер я чітко бачу, чого не вистачало в тих кострубатих фразах – відчуття любові.

Ось так  просто без розмови віч-на-віч, відбулася сухим повідомленням. Прощавай, але ні слова пробач. Що ж, видно відсутність почуттів подібним чином і проявляється, її черствістю та моїм полегшенням. Ця жінка мене не кохала. І я раз не б'юся головою від горя, значить, я теж прикидався.

- Містере Болдер, мені вдалося домовитися з музикантами, - щебече наш організатор весілля, як тільки я набрав її номер, не відкладаючи в довгий ящик. Навряд чи Наталі передумає. А головне, що я вже й не хочу.

- Мона, дай мені сказати. Все скасовуй. Весілля не буде. Відправте усім запрошеним повідомлення з вибаченнями. Потім скинеш мені рахунок.

Не встигаю вийти з кімнати знову дзвінок:

- Слухай, друже, розумію, що в таку рань з таким питанням до людей не лізуть, але я як твій боярин місця собі не знаходжу. Чому обов'язково краватка повинна бути вишневого кольору, хто це придумав, що моя краватка повинна гармоніювати з сукнею подружки нареченої?

- Розслабся, Девіде, і до біса краватку. Весілля скасоване. Наставивши мені роги, Наталі мене кинула та поїхала з якимось типом.

- Так поверни її!

- У тому-то й справа, старий, що я не хочу.

- Ось воно що, - зітхає Девід і, чорт забирай, теж з полегшенням. - Ну хоч не одружився з дуру, потім з розлученням було б більше геморою. От не даремно ти тоді на третьому курсі ляпнув, що жінки - це зло. З тих пір воно тебе переслідує. 

- Не всім щастить з першого разу, як тобі. Мій скарб ще десь блукає.

   І навіть ця подія не змусить мене залишитися вдома, пропускаючи робочий день, навпаки, я хочу в контору більше ніж зазвичай, щоб відволіктися від нікчемних думок. Тому на роботу, як на свято, надягаю свій найкращий костюм і виходячи з дому, вже майже вдячний Наталі за такий щедрий подарунок. Гора за плеч. Матері подзвоню пізніше, залишимо їдкі зауваження та монолог «я ж казала» на вечір.

- Не чекав? - відриваючи мене від купи паперів, до кабінету заглядає усміхнена пика Девіда, тримаючи в руках коробку з пончиками.

- Засранець. Я здогадувався, що ти не втерпиш та припрешся.

- «Жінки зло, тому моє серце завжди належатиме тільки святим пончикам», - ірже Девід, ставлячи коробку на стіл. - Я на секунду, у мене чергування.

- Ти будеш вічно пам'ятати мені ці слова десятирічної давності? Я тоді був обкурений, ми були студентами і це було немов в іншому житті. Дякую звичайно за розраду і забирайся вже з очей моїх!

- Містере Болдер, до вас відвідувачка. Говорить що по дуже особистій справі. Ви приймете або призначити інший час? - ні, сьогодні мені точно не дадуть попрацювати над справою Калпера.

- Ну нехай увійде, раз прийшла.

Ми точно бачимося вперше, яка в неї до мене може бути особиста справа? Вона кумедна, це волосся, що стирчить в різні боки і мені

здається, що дівчина під чимось, судячи з її розширених зіниць. Ах, це ще одна жертва любовної трагедії. Цього мені тільки не вистачало, вступити в союз кинутих невдах та ганятися за Наталі, палаючи жадобою помсти. 

Це не дівчина, це ходячий кошмар якийсь! Дивлюся, як вона накинулася на пончики і відчуваю, що мої брови вже десь на лобі, а щелепа під столом. Ну чому цю ненормальну покинули мені абсолютно зрозуміло, тут навіть дивуватися нема чому. Ще й на правду розлютилася, схопилася, грубиянить нахаба .... От дідько!

- Стефані! - підлітаю до дівчини, яка втратила свідомість прямо на підлозі мого кабінету, кричу секретарці, щоб викликала швидку та насамперед перевіряю пульс. Вона щось там заїкалася про подругу та заспокійливе. Акуратно кладу на диван, мимоволі задивившись на це обличчя. Забруднилася цукровою пудрою, коли запихалася пончиками. Дбайливо витираю пальцем в куточку її губ та підборіддя. Гарненька, але пришелепкувата. Хоча цілком можливо, що на бідоласі так відбився стрес. Може, вона закохана була в цього придурка, а він її так принизив. Добре хоч встигла назвати місце роботи, тепер можна відшукати слід тих ліків, які вона прийняла. Треба ж помічниця Наталі, а я про неї навіть не чув. Стефані Ерс, і чому ти прийшла саме до мене.

Роблю декілька дзвінків та супроводжую свою нову непритомну подругу по нещастю до лікарні, де після пари аналізів з'ясовують, що вона просто міцно спить. ... Якийсь ідіотський день.

Ця її подруга Мег, видно що переживає за неї, метушиться, виправдовується. Їй переді мною дуже незручно і вона вибачається за Стеф кожні десять хвилин. Намагаюся нести нашу сплячу красуню обережно, щоб не зачепити цю буйну голову, хоча, зробивши чергову спробу розслабити її подругу, пожартував, що випадково тріснув кучерика об кут. 

…Мені страшенно подобається її запах, кому скажи вирішать, що я збоченець, але Стефані так смачно пахне, ні не пончиками, це інше, принаймні на мене діє магнетично. Укладаючи цю дивачку в ліжко, посміхаюся та проводжу на прощання по її щоці кінчиками пальців. Сьогодні завдяки їй, моя власна невдача здається вже не такою гіркою.