Глава 2

Прокинулася різко, ніби виринула з-під товщі води. Серце підстрибує та гарцює шаленим конем, тому що зрозуміти нічого не можу, чи то мені це все наснилося, чи це було насправді, чи це тільки має відбутися. Тому що мене дуже сильно бентежить один факт - я знову лежу в своєму ліжку. Причому в піжамі, яку вже давно збиралася викинути. Хто її відкопав і чому на мене нап’ялив? Як тут не вдатися до паніки? А почувши кроки – я взагалі ковдрою з головою накрилася.

- Я бачу, як ти ворушишся! Вилазь, чудо в пір'ї! - вдавати з себе сердиту «матусю» у Мег виходить дуже навіть непогано.

- Фух, слава богу це ти, - виповзаю з самим розгубленим виглядом. - Що тут трапилося?

- Це ти в мене питаєш? Ха! Коли я тебе просила не робити дурниць - ти сприйняла це, як керівництво до дії! Ось ти мені й розкажи, Стефані, що тут відбувається? Якого дідька тебе понесло до колишнього нареченого Наталі?

- Її ім'я в цьому будинку більше не вимовляють! – ричу у відповідь. - Тому що я хочу насипати цій зміюці солі на хвіст і мені потрібні зацікавлені в цьому союзники. Я думала ображене чоловіче его підтримає мою ідею.

- Ага, а замість цього ображене чоловіче его притягло тебе на руках та кинуло ось на це ліжко. А перед цим ... Рей Болдер подзвонив до нашого офісу, потрапивши звичайно ж на Хлою, і з'ясував хто така Мег, що це за горе-подруга, яка підсунула заспокійливе бідній дівчині в шоковому стані. Уявляєш, він думає, що у тебе просто

стрес, він навіть не здогадується, що ти у нас така по життю! А потім він зажадав, щоб я  привезла «отруту» до лікарні, до якої тебе забрали з його кабінету. Там з'ясували, що ти просто спиш наче бабак, під дією сильного снодійного. Вже не знаю, що моя бабуся туди наколотила, але ти проспала найцікавіше. Для довідки, все це було вчора. У лікарні тебе тримати не захотіли, тому що у них там хворі лежать, а не ті, хто просто нерви заспокоює. Тому нам  запропонували забрати тебе додому. Ну, я й обмовилася Рею, що у мене є ключ від твоєї квартири.

- Боже ...

- Що? Потрібно було щоб він тебе до себе відвіз? Такий був план?

- Так ні ж! Уявляю, як він мене тягнув, - скорчила я перелякану пику.

- Хм, та нормально, начебто ніс акуратно. Один раз тільки невдало вдарив тебе головою об стіну, коли в ліфт заносив, але сказав, що нічого важливого там постраждати було не повинно. Він кумедний, з гумором такий хлопець, але характер - пальця до рота не клади. І чому вона його кинула, такий гарний. Мені він подобається набагато більше, ніж цей засранець Ніколас.

- Як соромно, - скрушно зітхаю я, киваючи головою. - Це все ти зі своєю настоянкою.

- Я? А хто вижлуктив пів пляшки? Я бачте з нею тут всю ніч простирчала, стерегла її, а вона ще мене винуватою зробила. Кажи, бо вже терпець увірвався, що ти там ще за план вигадала? - сердиться Мег про людське око, насправді її страшенно розважає ця ситуація.

- Поїхати слідом за солодкою парочкою та зіпсувати їм життя своєю присутністю. Про це потім. Рей залишив свій номер? Здається, потрібно вибачитися. Хоча, навряд чи він захоче зі мною розмовляти по телефону. Тому потрібно побачити його особисто! - рішуче підхоплююся з ліжка.

- Та вже, коли він знову тебе побачить він бідний просто підстрибне від щастя.

Не слухаючи цю буркотуху, біжу приводити себе в порядок.

- Ти на машині? Підкинеш мене? - вискочивши з ванни, одночасно пірнаю в сукню та босоніжки. Очі підфарбовані, волосся зібране у хвіст, сьогодні я схожа на людину, майже красуня.

- Як ти себе хоч почуваєш, Наполеон у спідниці? - гмикає Мег.

- Бадьоро. Але більше мені свою підпільну гидоту не пропонуй.

Прихопивши по дорозі свіжих пончиків, точно таку саму коробку, яку я знищила вчора на очах у Рея, знову стою перед будівлею їхнього офісу. Ну що ж, спроба номер два.

- О, це знову ви?! - зустрічає мене секретарка, вже не питаючи, чим вона може мені допомогти. - Містер Болдер зараз зайнятий, у нього клієнт. Я можу передати, - киває вона на коробку в моїх руках.

- Спасибі, до неї ще потрібно докласти деякі слова, тому я зроблю це особисто, - рішуче сідаю на диван, уподобаний мною ще вчора, пончики поруч, сьогодні я вже не накидаюся на них як голодний хижак, мені тепер ще довго пончиків не захочеться. Дістаю ручку, свій товстий бірюзовий блокнот під назвою «Щоденник для нащадків» і вже за звичкою залишаю запис. Проживши день, я завжди роблю якийсь висновок та залишаю його для себе на папері. Потім дуже цікаво перечитувати до речі кажучи. Раптом коли-небудь опублікую свої мемуари, на зароблені гонорари куплю будиночок де-небудь в Альпах на березі озера і помру щасливою бабусею. Щоденник дозволено читати тільки Хлоє та Мег, це одна з їхніх розваг. Ми любимо одна одну виховувати та посміятися над собою. Сьогодні у мене утримання від соцмереж і я просто пишаюся своєю витримкою, треба ж яка стійкість, цілих дві години з моменту пробудження не сунула носа в інстаграм, героїня. А може, тому що я боюся там побачити чергове підтвердження щастя парочки солодких зрадників?

Голоси в кабінеті Рея Болдера стають голосніше, хтось підходить до дверей, і ось в коридор вже виходить якийсь літній чоловік разом з Реєм. Тепло попрощавшись з клієнтом, сунувши руки в кишені, він втупився на мене з якимсь дивним видом. Погляд людини, яка не знає чого йому чекати. Довела хлопця. Прямо з першого разу, оце талант у мене.

- Можна увійти? - встаю я з диванчика.

- Ну заходь, - приречено зітхає він.

Сьогодні я стримана, пристойна дівчина в симпатичному платтячку, але він все одно дивиться на мене як на головний біль.

- Це тобі, - ставлю на стіл нещасні пончики. - Відшкодовую збитки.

- Не варто було, - що цікаво, присісти мені не пропонує і сам не сідає. Так і стоїмо стовпом посеред кабінету. Напевно, думає, що так я швидше піду.

- Ти снідав? - о так, я вмію збивати людей з пантелику своїми питаннями. Брови Рея знову злітають вгору. Сьогодні він в костюмі кольору «мокрий асфальт», але йому теж дуже личить. Адвокати, піклуючись про свій престиж, одягаються дуже за дорого.