Глава 17. Найманий герой

Фонд Сомни Аврора мала прочитати у Верховній раді, і Верховна рада призначила це засідання на другий тиждень після весняного балу. Так вирішили не тому, що бал був важливіший за фонд. Так вирішили тому, що рада з'ясувала: у фонді чотириста тисяч підписів, і це означало, що в справі мають бути почуті й ті, хто підписав. А збирати представників підписантів мали з трьох герцогств, що вимагало цілого місяця.

Але найманий герой приїхав раніше, ніж зібралася рада, тож до ради справа вже не дійшла в тому вигляді, як планувалося.

Його запросили. Це важливо підкреслити, бо пізніше у трьох друкованих виданнях з'явилася версія про «вторгнення найманого героя», і ця версія була брехнею, яку згодом спростовував сам герой. Його запросив пан Машко. Юрист, який двадцять років готувався до справи про кущ, після завершення цієї справи виявив, що в нього з'явилася нова клієнтура. І нова клієнтура прийшла до нього сама: батьки хворої дівчинки з третього герцогства, які підписали фонд Сомни, коли доньці давали тиждень життя. Але донька не померла й живе вже восьмий рік, тож батьки мали запитання: «Чи дійсний наш підпис, якщо милосердя, заради якого ми підписувалися, не настало?».

Пан Машко прийняв справу, і в першу ж ніч у своїй конторі зрозумів те, що потім писав у преамбулі позову: «Фонд має відкуп. Але відкуп — це двері. Двері мають відчинятися зсередини. Зараз у мене є чотириста тисяч людей, які чекають на слово однієї принцеси, і це не двері. Це стіна з однією шпаркою, розмір якої визначає одна особа. Я зобов'язаний дати підписантам власний голос, бо закон про бездіяльні престоли навчив мене одного: усяка влада, яка вирішує за інших, спить».

І він запросив героя. Не для бою — для статусу. У трьох герцогствах існував закон про публічні розслідування: будь-який спір мав право на публічного арбітра з «непорушною репутацією подвигу». Репутація подвигу була категорією, яку затверджувала Гільдія героїв, і Гільдія мала список із тридцяти осіб, чия репутація була непорушною. Жоден із тридцяти не міг бути підкуплений, бо підкуп позбавляв подвиг його статусу, а статус подвигу — це весь сенс цієї професії.

Із тридцяти осіб Гільдія запропонувала трьох, і всі три пропозиції дивним чином стосувалися замку: один колись ходив на дракона, який мешкав під цими землями ще до прокляття; другий був тим самим Говардом із сусіднього герцогства, який одинадцять років ходив уздовж хащів і якого пам'ятала Малефісента; третій...

Третій приїхав сам, і решта варіантів вже не мала значення.

Його звали Барінварт. Барвінок для своїх — за назвою батьківського шинку в гавані південного герцогства. Він прибув на восьмий день, за тиждень до ради, з двома возами обладнання, помічницею на ім'я Проня-молодша (жодного стосунку до Проні канцелярської, повний збіг, який пан Квіт заніс до протоколу з приміткою: «повний збіг, не коментувати») і з прайсом на аркуші, який він вручив просто на брамі.

Прайс був викарбуваний на латунній табличці, і Аврора прочитала його, стоячи на мурі й дивлячись униз, на подвір'я:

«Аудит казки, повний, із висновком: 200 золотих. Аудит казки, короткий: 50. Оцінка подвигу в чужій історії: 100. Пробудження сплячої красуні, стандартне: 300. Пробудження сплячої красуні, якщо вже розбуджена: 100 (знижка за відсутність роботи). Консультація щодо прокляття, усна: 30. Присутність на весіллі як герой-учасник: 150. Присутність на весіллі як глядач: 50. Присутність на весіллі як гостя, яка розчулилася до сліз: 20».

Аврора прочитала прайс двічі, потім зійшла вниз і мовила так, як гість, що має такий прайс, заслуговує бути привітаним:

— Пане Барвінку. Ваш прайс — це найчесніший документ, який нам привозили за цей рік. У ньому навіть є знижка за відсутність роботи.

— Чесність у прайсі — це моя професійна етика, пані принцесо, — сказав Барвінок. Він був високий, сивий, з обличчям, на якому за сорок років професії карбувалися такі риси, що його легко було уявити на старовинній гравюрі. — І я мушу сказати вам відразу, щоб не витрачати ваш час і мої двісті золотих: у вашій історії я не бачу подвигу. Я бачу адміністрування. Пробудження сплячої красуні я бачив чотири рази. У трьох випадках із чотирьох воно закінчилося так само, як у вас: радами, протоколами й розмовами про підлогу. Це нормальний перебіг подій. Казка закінчується на поцілунку, а життя починається з миття підлоги. Ніхто не пише про це книжок, бо книжок про миття підлоги не купують.

— І ви їдете заради двохсот золотих за це визнання?

— Ні. Я їду, бо пан Машко запросив мене арбітром у справі фонду, і в прайсі це сто золотих — рядок четвертий. Але спершу я маю виконати обов'язок арбітра: оглянути всі документи. І я мусив приїхати раніше, бо маю одну зустріч, про яку ви не знаєте. Я маю поговорити з кущем. Без вашої участі. Це моя процедура: арбітр розмовляє з територією наодинці.

Розмова з кущем відбулася вночі, і ніхто не чув її, крім вартового, який приніс потім листа на мур. І цей лист згодом був доданий до справи як доказ репутації героя. Ось він:

«Ми розмовляли з героєм чотири години. Він прийшов без зброї, сів на корінь і сказав: "Я прийшов послухати територію, бо така моя процедура". Ми розповіли йому все. Він слухав так, як не слухав ніхто, крім принцеси: не перебиваючи, із запитаннями "що ви відчували", а не "що ви робили". На прощання він вимовив фразу, яку ми записуємо у свій літопис (у нас тепер є літопис; його приносить Косеня):

"Я за сорок років професії зрозумів одне: подвиг — це те, що робить людина, коли не знає, що вона цього не зможе. А адміністрування — це те, що робить людина, яка знає. У вашій історії, принцесо, я не бачив ані того, ані іншого. Я бачу третє, і цього в Гільдії немає в прайсі. Я маю додати рядок"»*.

На ранок, у день ради, прайс героя мав новий рядок, викарбуваний за ніч у місті: