Глава 51. Погоня

Ксюша видихнула. Усередині трохи потеплішало. Ніби сонячний промінчик запалився у найвіддаленіших куточках душі, стомлених від холоду, і повернув її до життя. Незважаючи на показне обурення, Ден, як і раніше, піклувався про неї.

— Мені здається, він має рацію. Потрібно бути уважнішими,— тихо сказала Ксю і теж прискорила крок, кивнувши Максимові.

— Та в нього шиза загострилася, не бачиш? Вигадав усе, мабуть, бо жаба задавила, що ти зі мною, а не його сраку пильнуєш. Він же бісів власник — ні собі, ні іншому. Хоче, щоб ти завжди його гляділа, а він, тварюка невдячна, буде й надалі користуватись тобою, як захоче.

Максим перебував у вкрай збудженому та злому стані. Його очі метали блискавки, жовна ходили ходором, а нервове тремтіння було майже неконтрольованим. Ксю розуміла, що Ден сам спровокував його, принизивши перед іншими. Будучи людиною, залежною від оцінки інших, Макс ще довго плюватиметься жовчю. Ксю вирішила вчинити мудріше і не реагувати на його слова. Зараз, напевно, не найкращий час для з'ясування стосунків.

Далі вони продовжили шлях мовчки, з напругою прислухаючись до звуків довкола. Темрява виїдала очі та відчутно звужувала простір, роблячи їх заручниками власних фантазій. Вони малювали страшних чудовиськ, які ховалися в густих чагарниках і стежили за кожним їхнім кроком. Шум вітру був схожий на здавлений нелюдський шепіт, який інколи нагадував страшні прокльони. Місячне сяйво створювало в полі зору дивні рухливі постаті, що вкрадливо ховалися за деревами. Нічне небо, як і недавні сутінки, забарвилося у відтінки почорнілої крові.

Незважаючи на втому, біль у ногах і голод, що загострився від активності, підлітки твердо вирішили йти стільки, на скільки вистачить сил. За ймовірність причалу ніхто не наважувався заїкатися. Навіть втомлена й слабка Марина вперто крокувала вперед, переживаючи страхи мовчки. Костя, звичайно, намагався її відволікти, розповідаючи якісь добрі смішні історії, але дівчина понуро мовчала, ніби повністю занурилася в себе. Боря йшов недалеко від них і постійно боровся з задишкою і легкою кульгавістю, яку отримав після бою. Його планшет постійно перебував у руці, і хлопець не забував дивитися в нього щохвилини, ніби в очікуванні якихось важливих новин.

Попереду, як і раніше, крокували Ден з Ерікою. Вони практично не розмовляли і виглядали абсолютно самотніми, сумними та напруженими. Але, незважаючи на відстороненість Еріки, вона все одно намагалася бути ближче до Дена. Ксюша відчула це на якомусь інтуїтивному рівні, ніби бачила дівчину наскрізь. Колись на її місці була вона сама, супроводжуючи його у всіх можливих пригодах.

Бісові ревнощі! Коли вона зможе перемогти це неприємне набридливе почуття? Коли перестане дивитися на Дена, як на об'єкт своїх найсміливіших романтичних фантазій? Клята збоченка! Це схоже на потяг до рідного брата — неприродно для неї, лякаюче, щось, що виходить далеко за межі її власних встановлених принципів. Так не мало бути. Коли стався цей чортів збій у її свідомості, що Ден став її приваблювати в такому сенсі? Вона буде справжньою дурепою, якщо втратить багаторічну дружбу, йдучи на прив’язі цих сором'язливих небажаних почуттів.

Несподівано сталося те, що подібно до різкого секундного спалаху, на мить зупинило час. Ксюша навіть скрикнути не встигла. Ден рвучко обернувся і, блиснувши холодним поглядом хижака, одним сильним спритним рухом запустив свій кинджал у напрямку до неї. Гостре лезо зі свистом розсікло повітря, пролетівши за кілька міліметрів від її щоки. За спиною почувся глухий звук удару, доповнившись жалібним секундним вереском. Гарячі краплі крові бризнули на неї ззаду, і на землю впало щось важке. Ксю різко зупинилася, втративши здатність рухатися. Вона навіть дихати забула на мить, не маючи змоги відвести погляд від Дена і його впевнених, холодних, навіть жорстоких очей. Максим остовпів подібно до неї, стиснувши її руку до болю.

Перш ніж вона встигла прийти до тями, Ден рушив з місця і впевненим кроком пройшов повз неї. Ксю важко видихнула і обернулася йому вслід. Прямо за її спиною лежав величезний чорний вовк і випускав останні подихи. Кинджал пронизав його наскрізь, викликавши майже миттєву смерть. Потрібно бути дурепою, щоб не зрозуміти, що вовк планував стрибнути на Ксюшу зі спини, але його зупинив кинджал Дена, на льоту ввійшовши прямо в його серце. Якби не небезпечний миттєвий викрут її друга, хижак напав би на Ксюшу.

Денис спокійно підійшов до вовка і одним швидким рухом витягнув свій кинджал із закривавленої туші.

— Ще знадобиться, — криво посміхнувся він і, витерши зброю об вовчу шерсть, сховав її за пояс джинсів. — Це він вже давненько стежив за нами. Не знаю, де інші, але я не маю сумнівів, що скоро вони теж будуть тут.

— Ти зовсім здурів? — не витримав Макс, зірвавши голос майже до хрипу. — Ти міг потрапити в Ксю! Що було б, якби ти трохи помилився?

— Я б не помилився, — спокійно і як ніколи переконливо відповів Ден.

— Звідки така впевненість? Ти себе героєм уявив, який усіх рятує і ніколи не допускає помилок?

— Може, припиниш скакати в очі та вести себе, як маленьке примхливе дівчисько? — Ден пронизав його строгим безапеляційним поглядом. Максим думав заперечити, але Ксюша зупинила його, схопивши за рукав:

— Спокійно. Він урятував мені життя. Не треба знову створювати конфлікт.

Втім, Ден не став дослуховувати і знову пішов уперед, попросивши по можливості триматися ближче до нього. Після того, що трапилося, кожен перебував у стані шоку, тому прохання не довелося повторювати двічі. Підлітки вирішили йти ще швидше, сподіваючись, що скоро знайдуть те, що шукали.

Через двадцять хвилин напруженої ходьби чорноту між деревами розсіяв ледь помітний просвіт. Відчувши приплив радості, підлітки стрімголов кинулися до нього, і незабаром вийшли на зарослий мохом зелений пагорб. Перед ними відкривався просто приголомшливий краєвид — невелике поле з високою травою і квітучими червоними маками. Кутаючись у легку вуаль із місячного світла, вони виглядали по-особливому чарівно, і проганяли геть чорноту ночі. А ледь помітні червоні відливи передсвітанкового неба лише вигідно відтіняли ці ніжні пелюстки, що танцювали під ритми вітру.

За маковим полем майорів черговий ліс, розглянути який було складно через відстань.

— І це все? Що ж ми мали знайти на сході? — не зрозумів Максим, діставши бінокль і вдивляючись уперед.

— Думаю, це ще не кінець подорожі, — зауважила Ксюша і знову глянула на Дена, який так само задумливо розглядав краєвид, що відкрився.

— Щось мені підказує, що наша мета знаходиться в тому іншому лісі, за цим полем,— задумливо сказала Еріка, на що Ден відповів кивком голови.

— Я ще ніколи не бачила такої краси,— нарешті пожвавішала Марина, і, присівши, зірвала одну квітку. Вдихнувши солодкий аромат, бідна, до того вбита дівчина наче сьорбнула ковток живої води. Ксюша сама потяглася до стеблинки маку, але зупинилася, помітивши, як напружився Денис. Він раптом здригнувся і рвучко обернувся назад, а на його обличчі майнула тінь тривоги.

— Що сталося? — першим спитав Боря і притис до грудей планшет. — Це те, про що я думаю, чувак?

— Так, вони тут,— упевнено констатував Ден.

Ксюша вловила дивні звуки шереху в різних частинах лісу. Потім з темряви одні за іншими почали з'являтися червоні палаючі очі. З кожною секундою вони впевнено наближалися, видаючи глухий загрозливий рик.

— Їх забагато. Нам не перемогти, — тремтячим голосом сказав Максим і стиснув у руці палицю.

— На рахунок три. Беремося за руки і біжимо в поле так швидко, наскільки можемо, — як і раніше, спокійним голосом сказав Ден і взяв за руку Еріку, яка стояла поруч. — Один. Два. Три!!!

Не було часу обдумувати правильність цього рішення. Підлітки, будучи під владою адреналіну та паніки, схопилися за руки і стрімголов кинулися у високу траву. Біг обтяжували рюкзаки та втома, але страх за власні життя перемагав будь-які незручності. Хижаки, які до цього переслідували підлітків багато кілометрів, звісно ж, не були налаштовані їх відпускати.

Одного разу Ден трохи пригальмував, на льоту зарізавши вовка, а через кілька секунд вони всі набули сили. Оскільки хижаків було занадто багато, вони не стали зупинятися для битви, використавши енергію для більш швидшого бігу. Тепер вага рюкзаків не відчувалася, а швидкість зросла в кілька разів. Ден та Еріка трохи відставали від інших, адже їхні здібності все ж таки не дотягували до сили, яку отримали друзі. Але завдяки тому, що всі трималися за руки, ніхто не відстав і не загубився.

Чим далі друзі віддалялися в поле, тим більш неохоче переслідували їх хижаки. Незабаром погоня припинилася, і вовки добровільно повернулися до лісу, вирішивши дати їм спокій. Макове поле, очевидно, не вважалося їхньою територією для полювання, тому їм довелося відступити. Небезпека минула, а попереду відкривався новий незнайомий краєвид.

Фарби ночі поступово розчинялися. Сонячні багряні потьоки ліниво розтікалися по чорному полотну неба, проганяючи рідкі зірки геть. Яскраві макові голівки охоче повернулися у бік світанку, потроху розправляючи ніжні повітряні пелюстки. Незабаром у рідіючій траві друзі виявили вузеньку стежку і грядку кукурудзи, що дозрівала. Це стало ще одним відкриттям.

— Її точно хтось посадив. Значить, тут є люди, — прошепотіла Ксюша Максимові, який постійно озирався, побоюючись повторення погоні.

— Так. А тепер подивися уважно вперед.

Ксюша подивилася у вказаному напрямку і виявила, що далі відкривалися невеликі плантації з овочами та фруктами, які точно хтось посадив. Інші з азартом обговорювали відкриття. Тут явно є люди, і цілком можливо, що наказ йти на схід був пов'язаний з ними. Тепер залишалося знайти когось, хто зможе ввести їх у курс справи та пролити світло на деякі питання. Флер, мабуть, не планувала цього робити, обмежуючись повідомленнями.

Друзі назбирали фруктів та овочів, щоб було чим поживитися, коли вони зупиняться на відпочинок. Потім прискорили крок до нового невідомого лісу. Він, до речі, помітно відрізнявся від попереднього і вселяв більше довіри, ніж той, що був залишений позаду.

Біля самого входу в лісові нетрі росли високі кущі різнокольорових троянд, а дерева більше нагадували висаджені людиною дивакуваті берези, які чергувалися з різними кущами фруктів. Це місце знову нагадувало райський сад і виглядало набагато привабливіше.

Зупинившись на невеликій галявині, друзі домовилися зібрати хмиз і розпалити багаття, щоб зварити картоплю, кукурудзу та кабачки, зібрані на плантаціях. Наявність нормальної їжі радувала і повертала спокій. Хотілося сподіватися, що все страшне залишилося позаду, що, звісно ж, буде ще тим самообманом.

Ксюша трохи відійшла від компанії інших, збираючи хмиз для багаття. Постійне перебування Максима поряд трохи втомило її, тому вона скористалася моментом, коли він відвернувся, щоб піти подалі. Нестерпно хотілося побути на самоті і просто все обдумати. Усередині панував хаос, який подібно до руйнівного смерчу, кружляв її думки в нерозбірливому божевільному вихорі.

Раптом ззаду почувся звук обережних кроків. Ксюша здригнулася і повернулася, очікуючи побачити Макса. Але, на її велике хвилювання, це був Денис. Він підійшов до неї з якимсь розгубленим виглядом і не наважувався підвести погляд.

— Ти щось хотів? — спробувала відсторонено запитати Ксюша. Серце знову, як шалене, почало пробивати грудну клітку. Якого біса у неї така реакція?

— Поговорити, — тихо відповів Ден, дивлячись собі під ноги. Потім підняв голову і з докором глянув на неї. — Чи щоб підійти до тебе, тепер потрібен дозвіл Макса?

— Ти сам чудово знаєш, що ні.

— Я вже нічого не знаю, Ксю.

— Що ти маєш на увазі?

— Саме те, що почула. Я не знаю, про що ти думаєш, що відчуваєш, які маєш міркування з того чи іншого приводу. Я взагалі нічого не знаю. — Він протяжно зітхнув.

— Ну, то спитай мене. Якщо тобі так цікаво... — Голос Ксюші був близький до того, щоб зірватися. Вона розуміла, що говорить надто холодно з ним, але, чорт забирай, вона обіцяла Максимові! Не можна давати йому волю, як раніше за будь-яких обставин підходити до неї. Це спричинить ще більше конфліктів, та й її почуття постійно будуть випробовуватися. Треба більше часу, щоб правильно себе налаштувати та вгамувати внутрішній ураган. Навіть за ці кілька секунд, коли він поряд, з її тілом і розумом відбувається надто багато дивних реакцій, від яких краще триматися подалі.

— Скажи чесно, ти засуджуєш мене? За те, що я зробив з вовками?

— Чорт забирай, Дене! Я ж казала, що ні! Навіщо ти знову повертаєшся до цієї теми?

— Тому що я бачив твою реакцію. Це йшло врозріз зі словами. — Ден роздратовано наблизив свій погляд. — Як в принципі, й усе, що ти думаєш і відчуваєш останнім часом.

— Хочеш сказати, що я лицемірка? — Вона відвернулася, знову злякавшись зустрічі очима.

— Ні. Але ти стала закрита від мене. Говориш одне — думаєш інше. Ти навіть дивишся на мене інакше — не так, як раніше. — Ден торкнувся її підборіддя і повернув до себе. Наблизивши обличчя, він вп'явся в неї своїми синіми чарівними очима. У Ксюші земля пішла з-під ніг. Коліна зрадливо затремтіли, а повітря заплуталося в легень, забувши дорогу назовні. Серце ніби підскочило до горла, ще більше прискоривши свій ритм. Небезпечна ситуація.

— Не вигадуй! — Ксю різко відштовхнула його руку і повернулася до нього спиною. Тепер він точно не повинен бачити її очей. — Я тебе мало підтримувала, чи що? Мало за тебе заступалася? Чого ти ще від мене хочеш, Дене?

— Тебе справжню, чорт забирай! Не хочу жодних рамок, домислів та сумнівів! Хочу знати все, що в тебе на серці, Ксю. У мене дика нестача тебе, розумієш? Я сумую, злюсь і виходжу з себе. Так не може більше продовжуватись! Інакше я стану бомбою сповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне. — Вперше за довгий час Ден говорив без прикрас. Нічого не приховуючи, не маскуючи під іншу емоцію і не применшуючи свої почуття. Від його щирості так і хотілося розплакатися, як маленьке дівча, і кинутися йому на шию. Але вона не повинна. Це утопія.

— Не будь егоїстом, Дене! — натомість розлютилася Ксю. Вона одразу ж повернулась до нього і легенько вдарила кулачком у його груди. — Наше близьке спілкування злить Максима і руйнує нашу спільну дружбу. Ми повинні тримати дистанцію хоча б якийсь час. Так буде найкраще для всіх. Та й ти мусиш розуміти, що ми вже виросли. Ми не зможемо бути нерозлийвода назавжди. У мене є особисте життя, та й у тебе воно також буде. Ми вже не діти. Наші думки, почуття та обставини можуть змінюватися. Ти повинен це розуміти.

— Так. Напевно... — В очах Дена відобразилося стільки болю, що Ксюша відчула, як щось ламається всередині — боляче, стрімко та безповоротно.

— Щодо твого питання, то я справді сказала правду. — Ксю намагалася відволікти його від переживань. — Ти вчинив правильно, вбивши вовків. Хто це заперечуватиме — справжній дурень. Вибору в тебе не було. Просто я злякалася, як ти це робив — ніби отримуєш кайф. Зрозумій, вбивство — це не те, що має викликати в тебе такі емоції.

— Я не насолоджувався цим. Мною рухав страх, що когось можу втратити. Якщо ти думаєш, що я хоч здалеку схожий на цих тварюк — глибоко помиляєшся. Я ніколи не стану таким, як вони.

— Зрозумій, Дене, навіть якщо здається, що вбивство цілком виправдане — це помилка. Це зло і шлях у нікуди. Одна річ, якщо вбиваєш заради самозахисту, щоб вижити. Але, крім цього, ніяких виправдань бути не може. Ти не мусиш допускати навіть думки...

— Якщо ти натякаєш на мого батька — я вб'ю його у будь-якому випадку. Засуджуєш ти мене за це, чи ні,— впевнено заперечив Ден, по-хижому звузивши очі.

— Не говори так! Вбивство — це не вихід зі становища. Ти ж сам кажеш, що не будеш, як вони. Навіщо тоді взагалі ступати на слизьку дорогу?

— Я не мушу прислухатися до твоєї думки, Ксю. Та й ти сама дала зрозуміти, що мої почуття та міркування тебе не особливо хвилюють. А звичайної «людської» підтримки я не дуже потребую. Так що йди, Максимкові поради свої роздавай — коханий, все-таки, любов на все життя... А я сам якось впораюся і вирішу, як чинити далі. Хочеш ти цього, чи ні.

Ден вирвав у неї з рук хмиз і пішов, не удостоївши поглядом. Ксюша розуміла, що сама відштовхнула його, даючи зрозуміти, що не бажає колишнього спілкування. Якби вона була на його місці, мабуть, теж смертельно образилася б. Прокляття! Вона не розраховувала на такий результат. Намагаючись приховати свої справжні почуття, вона забула, що Ден не вміє читати її думки та мотиви, сприйнявши всі слова за чисту монету. Вона знову повелася, як остання тварюка!