Глава 35. Зворотна сторона дружби

Максим був надзвичайно уважним та ніжним. Крокуючи поряд, він постійно турбувався про її самопочуття та відволікав веселими історіями. І чому раніше вона так упереджено до нього ставилась? Правду кажучи, зараз Ксю почала розуміти, що поряд завжди був справжній діамант — мрія кожної дівчини. Якщо познайомитись з ним ближче, у неї точно відкриються очі. Головне — відігнати подалі зайвий клопіт і менше перейматися життям Дена.

Раптом недалеко почувся сміх та грайливий дівочий голос:

— Так-так, справді негідник. Зате цілуєшся ти приголомшливо!

— Напрошуєшся, щоб я повторив?

— Ха-ха, та я й не проти!

Кілька випадкових фраз різнули по серцю пекельним болем. Ксюша миттю зупинилася, забувши про необхідність дихати. Потім кинулась на звук голосу і, розсунувши колючі гілки кущів, побачила на лавці Дена та Еріку. Дівчина сиділа на його колінах, а він, погладжуючи її спину, пристрасно цілував її у губи.

Всередині у Ксюші щось розірвалося на частини. Болючі поштовхи в ділянці грудної клітки перекрили кисень. З очей струмком ринули сльози, а навколишній світ поринув у морок. Нутрощі охопив майже фізичний біль, і вона кинулася назад. Спіткнувшись ногою об тріснуту плиту, Ксюша впала прямо на груди Максимові.

«Сволота, яка ж він сволота! Як тільки може? Як? Я не впізнаю Дена. Він не здатний на таке. Адже він… зовсім не такий. А може, я його просто погано знаю? Кретин! Бісів кретин! Ненавиджу… ненавиджу його всім серцем!»

Чорна гнітюча лють озвалася ударами у скронях. Ридання душили зсередини, і Ксюша тремтіла, як осінній лист, перебуваючи в обіймах Максима. Ще вчора Ден був зламаний і вбитий, а сьогодні цілується з першою зустрічною, наче йому взагалі на все плювати! Невже для нього все так просто? Невже він такий?

Вона не пам'ятала, як опинилася біля будиночка. Мабуть, її під руку відвів Максим, а Ксюша лише мляво перебирала ногами, не бачачи дороги через сльози. Вони стікали по її щокам разом із тушшю і викликали печіння. Біль виявився таким сильним, що на деякий час повністю вибив її із реальності. Ксюша прийшла до тями лише тоді, коли Максим почав трясти її за плечі.

— Ну, годі вже! Усі сльози виплачеш.

Ксюша шмигнула носом і відсторонилася від хлопця, витираючи щоки наскрізь промоклим носовичком.

— Все нормально, — нескладно пробелькотіла вона, розуміючи, як безглуздо це звучить.

— Ну ось. А сьогодні вдень переконувала мене, що байдужа до Дена. Тепер я усе побачив на власні очі. — Обличчя Максима було похмуріше за хмару. Ксюша знову відчула приплив люті.

— Ти не знаєш, про що говориш! Ще вчора він був у депресії, а сьогодні плювати на все хотів! Я місця собі не знаходила, а для нього все так просто, ніби він взагалі не вміє відчувати! Ненавиджу його!

— Ну, звісно, — перекривив її Максим. — І саме через це ти впала в таку істерику, що я ледве привів тебе до тями? Ти хоча б сама віриш у те, що говориш?

— Припини! Ти нічого не розумієш!

— Кого ти дуриш? Я сам бачив, як ти змінилася в обличчі, коли побачила його з цією Ерікою! Приревнувала, так?

— Досить, Макс! Або забирайся звідси, або замовкни! Мені байдуже, чуєш? Бай-ду-же! — люто повторила Ксюша. Тільки кого вона переконати намагається? Його чи саму себе?

— Я завжди підозрював, що ти маєш до нього набагато більше почуттів, ніж він до тебе. Раджу заспокоїтись. Знаючи Дена, можу з упевненістю заявити, що він ніколи не відповість тобі взаємністю.

— Будь ласка, припини! Він мене ніколи не цікавив у такому розумінні! Я хочу в будиночок, відпусти мене. — Від його слів стало тільки гірше. Ксюша відчувала, як безумство повільно заповнює всі куточки її розуму. Лише кілька годин цієї клятої вечірки перевернули весь її світ із ніг на голову.

— Я не хочу залишати тебе одну. — Максим сумно зітхнув і обійняв Ксюшу. — Тобі потрібна підтримка та тепло. Я бачу, що ти заплуталася у собі та в своїх почуттях до Дена. Не можна допустити, щоби ти їх у собі розвивала. Він не сприймає тебе як дівчину, і навряд чи це колись зміниться. Ти для нього лише подруга, розумієш? Він грубіян і егоїст, який не вміє ні любити, ні піклуватися. Я завжди це бачив і навіть говорив йому прямо, але йому немає до цього діла. Тобі потрібно почуватися дівчиною, а не «своїм пацаном». Крім того, ти своїми почуттями можеш зруйнувати всю довіру між вами, і…

— Замовкни! Або ти перестаєш говорити про це, або я тебе вдарю. — Кожне слово в’їдалося у серце гострими голками. Ксюша не могла дихати через напади болю, злості та безнадійності. Максим, безперечно, мав рацію, від чого їй хотілося кричати.

Вона відійшла від хлопця і сповзла по стінці вниз. Хотілося лише одного — зникнути.

— Навіщо ти так себе мучиш? Оглянься довкола — життя прекрасне! Ти прекрасна! Відкрий же, нарешті, очі й забудь про цього недоумка. Зі мною ти будеш найщасливішою. — Максим підійшов до неї і опустився навпочіпки поруч. Ксюша розуміла головою, що зараз цей хлопець — ідеал, про який вона завжди мріяла. Дбайливий, розуміючий, терплячий. Ось тільки серце на нього ніяк не реагувало.

Обличчя Макса наблизилося, а його теплі долоні охопили щоки Ксюші. Вона дивилася на нього змученими очима і мовчала. Здавалося, серце вкрилося крижаною кіркою, крізь яку досі пробивалися напади болю. Максим нерішуче поцілував її у губи, а Ксюша навіщось відповіла взаємністю. Як у романтичних фільмах: тепле дихання ночі, справжній красень поряд, який втрачає від неї розум, його вмілі губи та ніжні руки. Ну якого біса всередині нічого не відгукується? Хіба це справедливо?

Вони домовилися про завтрашнє побачення, після чого Ксюша пішла в будиночок. Можливо, вона зробила величезну помилку, вступивши у нові відносини в такому стані. Наче вхопилася за Максима, як за рятівне коло, сподіваючись, що він зможе допомогти їй прийти до тями та відволіктися від Дена. Адже вона, дійсно, в якийсь момент настільки захопилася його проблемами, що в мозку трапилася якась помилка, і вона подивилася на нього не так, як на друга. Завтра, безумовно, дурман розсіється, і Ксюша покрутить пальцем біля скроні над своєю дурістю. А Максим… Можливо, з ним на неї і правда чекає незабутня історія кохання, про яку можна тільки мріяти. Лише трохи терпіння…

Навколо було тихо і порожньо, лише ледь чутні баси зі сторони клубу нагадували про продовження вечірки. Ксюша переодяглася і пішла до вбиральні, щоб вмитися. З дзеркала на неї дивилася замучена дівчина з чорними сльозами на щоках. Напевно, зовні вона програвала Ерікі багато в чому. Подумавши про це, Ксюша гірко посміхнулася. Повернувшись до кімнати, вона тяжко впала на ліжко і застогнала.

Зараз Ксю має радіти. Вона зустрічається з найкрасивішим хлопцем у таборі, який готовий весь світ покласти до її ніг. Чому ж біль наростаючою іржею продовжує з'їдати серце? Лише на мить у пам'яті знову виник образ Дена, його пронизливі сині очі та сумна посмішка. Тілом пробігло дрібне тремтіння, а серце стислося і забилося швидше. Та що ж зрештою відбувається? Чому стільки емоцій від однієї думки про нього? Що, чорт забирай, змінилося за ці кілька годин? Скоріше за все — у неї повільно їде дах.

Змучена від суперечливих почуттів, Ксюша задрімала. Перед очима миготіли різні безглузді картинки та спогади минулого дня. На серці лежав камінь, тягар якого вона відчувала навіть уві сні.

Несподівано крізь пелену дрімоти наполегливо пробився знайомий звук. Ксюша машинально намацала телефон на столику, і, не встигнувши толком розплющити очі, прочитала повідомлення: «Мала, треба терміново поговорити. За півгодини біля твого будиночка. Підходить?»

Знайомий почерк смс-ки швидко привів Ксюшу до тями. Звісно, автором був Денис. Вона відкинула телефон і накрила голову подушкою. Серце билося так, ніби збиралося пробити грудну клітку. Звичайно, вона не збирається із ним бачитися. Ні, та ще раз ні!

У будиночок почали повертатися задоволені, збуджені дівчата. Вони хіхікали, перешіптувалися між собою і створювали в кімнаті гомін. Ксюша напружено вивчала стіну, яка відбивала тіні дерев і фігури, що пробігали за вікном. Чекати ставало нестерпно.

— Спиш?

Ксюша здригнулася і обернулася. Над ліжком, щасливо посміхаючись, стояла Еріка, і накручувала блискучий локон на мізинець. Її очі горіли, а рухи були плавними, наче від дурману.

— Ні, — відмахнулася Ксю, відчуваючи приплив люті. Важко було бачити Еріку.

— Ден чекає на тебе біля будиночку. Просив передати, якщо ти тут.

— Можеш сказати йому, що я сплю.

— Та годі тобі! Сама ж щойно казала протилежне. Він зазначив, що це важливо.

— Я не хочу нікого бачити! Нехай забирається геть!

Втім, через кілька секунд її тіло само піднялося і попрямувало до дверей. Чомусь не йти виявилося важче, ніж йти.

— До речі, чому раніше не зізналася, що маєш такого неймовірного друга? Він просто супер!

— Замовкни! — Ксюша голосно грюкнула дверима. Вона ледве здолала бажання повиривати волосся цій самозакоханій ляльці, але вирішила не опускатися до її рівня. Тільки дівчина легкої поведінки дозволить, ледве знаючи хлопця, таке з нею витворяти.

Ксюша обережно вийшла надвір, відчуваючи, як ноги стають ватяними. Потім знову позадкувала, розуміючи, що не готова побачитися з Деном. Але він помітив її і, схопивши за руку, поволік за ріг будиночку.

— Відпусти, боляче! — Ксюша виривалася, але він, як завжди, не реагував, відводячи її в тихіше місце.

— Нам потрібно поговорити! Відбулися дві важливі події, про які я маю тобі повідомити.

— Чорт із тобою, Дене! Я втомилася, і я не маю бажання слухати про твої романтичні пригоди.

— Та я не… — голос друга раптом обірвався, коли його очі ковзнули вниз. Незважаючи на сутінки, Ксюші здалося, що Ден почервонів і збентежився. До неї нарешті дійшло, що вона вийшла на вулицю у короткій і досить відкритій нічній сорочці.

— Куди ти дивишся, недоумку? Відвернися! — Ксюша штовхнула Дена і прикрилася руками. Він збентежено закліпав віями і відвів погляд убік. Вона, мабуть, збожеволіла, раз забула одягнутися.

— Я не винен, що ти вийшла до мене в такому вигляді, — спробував виправдатися Ден. — Та й взагалі, можна ж бути трохи адекватнішою!

Ксюша напружено видихнула і вирішила не звертати уваги на свій вигляд. І без цього перебувати поруч із ним складно. Вона не втрималася і окинула його поглядом. Денис виглядав стомленим і злегка пошарпаним, але при цьому, до непристойності красивим. Треба ж! А раніше вона не звертала уваги на його зовнішні дані. Присутність друга викликала болюче хвилювання в грудях, яке змінилося на лють, як тільки вона побачила, що його сорочка розстебнута, а не шиї видніється слід від губної помади.

— Знаєш, адекватний, — грубо відрізала Ксюша. — Я не хотіла взагалі тебе бачити, бо перебувати поряд з тобою мені неприємно.

— Що? — Ден приголомшено подивився їй у вічі.

— Що чув! Я, як та дурепа, весь день місця собі не знаходила, переживаючи за твій емоційний стан, а ти одразу ж кинувся до обіймів першої зустрічної! Ще вчора мені душу виливав, а зараз розважаєшся таким низьким чином. Я помилилась у тобі, як у другові.

— Я… я можу пояснити. — Денис позадкував, очевидно, розуміючи свою провину. Ксюшу це не зупинило.

— У тебе камінь замість серця! Ти не маєш жодних моральних принципів. Робиш тільки те, що тобі хочеться, не думаючи ні про що інше. Ти чудовисько, Дене! Бісів збоченець із брудними думками. Ненавиджу тебе!

— Навіщо ти зараз це говориш? — Ден дивився на неї такими розгубленими очима, що Ксюшу пересмикнуло. Щоправда, зупинити словесний потік вона не могла.

— Тому, що я нарешті розплющила очі на твою сутність! Ти живеш собі на догоду, а решта має бігати за тобою, як слухняні пси. Я, здається, зрозуміла, чому ти ніколи не мав нормальної дівчини та й взагалі стосунків. У тебе ж лід замість серця! Ти не здатен любити. Живеш лише егоїстичними бажаннями та інстинктами. Та ти справді Диявол! Чудовисько без душі!

У кожного бувають зриви. Ксюша дала волю образі, злості та ревнощам, випалив на емоціях те, що насправді не думала. Коли схаменулась, було вже пізно. Денис переживав німий шок. Його обличчя скам'яніло, відображаючи безпристрасність та черствість. В очах зникло здивування, поступившись місцем незвичній холодності. Таким вона його ще не бачила.

— Що ж, я зрозумів, — промовив він чужим голосом. — Щасливо залишатися!

Ден розвернувся і пішов геть. Ксюші стало дурно. Ноги перетворилися на вату, і вона похитнулася. Подолавши слизьке почуття провини, Ксю кинула йому вслід:

— Спробуй тільки не прийти завтра на тренування! І... і не задумай запізнитися!

Звичайно, нічого кращого вигадати вона не могла. Слів уже не повернути. Що зроблено, те зроблено. Ден, звісно, не обернувся, і незабаром зник у темряві.

Ксюша повернулася до кімнати абсолютно розчавлена. Звалившись на ліжко без сил, вона знову заплакала. Дена можна зрозуміти. Йому шістнадцять років, він подобається дівчатам, і не зобов'язаний помирати від депресії і нікого не підпускати до себе вічно. Рано чи пізно в нього з'явилася б дівчина. Жаль, що вона, як виявилося, до цього зовсім не готова. Стискаючи кулаки та ковтаючи сльози, Ксюша пообіцяла собі, що більше ніколи не відреагує на Дениса таким чином. Інакше вони не зможуть більше дружити.