Рой повернувся додому і кілька разів гукнув сина. Тиша у відповідь – отже Кайл у місті. Рой сів на ганку, в тій частині, де фарба вже висохла, і сперся на перила. Сьогодні був хороший осінній день, пориви вітру приносили різні звуки та запахи. Хтось із кимось сперечався, хтось готував вечерю. Цей чудовий день добігав кінця, сонце вже сіло, вітер посилився. Але чоловік, який сидів на пофарбованому ганку, думав зовсім не про це. Його день був чудовий тому, що вона знову не відвела очей! Її погляд не був ні злим, ні сердитим. Очима вона посміхалася йому. Його кохана, мила Келлі!
"Ми скоро будемо разом", подумки промовив Рой і ще раз, про всяк випадок, гукнув сина. Тиша. Йому так хотілося з кимось поговорити зараз, розповісти про несподівану зустріч, про те, що сьогодні він не був егоїстом.
Рой усміхнувся і оглянув ґанок. Добре пофарбував, подумав чоловік і підвівся. До будинку під'їхала машина, але то був не Кайл. Черговий «гість із минулого», подумав Рой і пішов назустріч приїжджому.
Люди поводилися обережно з Роєм, не були надто відвертими, але й не соромилися ділитися думкою. Серед гостей були старі друзі, друзі батьків. Були й ті, хто спочатку не вірив у Роя, і взагалі був на боці шерифа. Але нещодавня подія змусила більшу половину прихильників Сміта замислитися – а чи у світле майбутнє він іх веде?!
Незадовго до приїзду містера Девіса у Чатемі з'явилися нові люди. Це були інвестори із великих сусідніх міст. Спочатку місцеві жителі сліпо вірили Дену, мовляв, інвестори хочуть вкласти гроші в облаштування пляжів, зробити їх привабливішими. І це чудово, якби не одне «але». З появою інвесторів ліс навколо пляжів стали потроху вирубувати, і було не зрозуміло - як це може допомогти благоустрою. Дену вдавалося відбиватися від нападок, але після того, як мер міста відмовився давати коментарі, місцеві жителі занепокоїлися.
Томмі Дж не раз натякав Рою на те, що руки Дена «не чисті», і давно настав час прибрати його з посту шерифа. Містер Девіс жартував, мовляв, не моя це справа, але офіцер Джефферсон стояв на своєму, і часто повторював, що як тільки він дізнається більше, Рой обов'язково цим зацікавиться.
Наближалося голосування в міській раді, і всі знали, що воно пройде так, як потрібно Дену. Адже ніхто не буде проти, усі його боялися, і казати «ні» не вміли. Томмі Дж не раз казав, що якби Рой скористався своїм спадковим правом, і увійшов до міської ради, то його «ні» докорінно змінило б ситуацію. Містер Девіс і далі жартував, і його друг зрозумів – потрібні незаперечні докази. Щось, що змусить Роя повірити, і усвідомити, що Ден Сміт – найбільше зло у Чатемі.
Кайл повернувся додому пізно, і на запитання батька відповідав дуже загадково.
-Ти Знову бачився з Вікі? - здогадався Рой, спостерігаючи за реакцією сина.
Кайл усміхнувся, "ну до чого ж догадливий", подумав він і ствердно кивнув.
-Вона так тобі подобається? — дивувався Рой, спостерігаючи, як синові очі сяють.
-В ній є щось таке ... - хлопець мрійливо глянув на зоряне небо.
Вони сиділи на ганку, цього вечора на вулиці було особливо добре. Небо було ясне, повітря тепле та солоне. В такий вечір хотілося не говорити, а обіймати та любити.
Але двоє чоловіків сиділи на ганку і говорили про жінок. Рой пив віскі, а його син намагався пояснити, що «такого» він знайшов у зухвалій білявці, яка носила прізвище Сміт.
- Дивно, що вона тобі не подобається, вона ж дочка Келлі, - дивувався Кайл, - у такої чудової жінки не може бути поганої доньки.
-У неї ще є батько, - сердито обірвав його Рой. Одна думка про те, що Келлі народила від Дена приводила його до сказу, і геть-начисто вбивала в ньому всю розсудливість.
-У Вікторії така посмішка ... Ніжна. Зовсім як у її матері, - ласкаво підмітив Кайл, - ти ж розумієш, як вона зачаровує, - він був уже далеко, у своїх думках і більше не чув батька.
І поки дбайливий батько намагався приборкати романтичні пориви свого сина, юна міс Сміт сиділа біля вікна і вперше в житті думала про хороше.
Вікторія Сміт, яка явно не пишалася своїм прізвищем, давно втратила віру у дива. Вона зарано стала дорослою. Віра в добрих людей і кохання здавалися їй чимось смішним, комічним і нереальним. Але одного разу, теплої осінньої ночі, коли небо осяяло тисячі зірок, Вікторія Сміт задумалася... Сидячи біля вікна, і спостерігаючи за красою неба, вона згадувала минулий вечір, і її серце посміхалося. Вона почувалася живою, її серце раділо. Вона була щаслива!
«Вікторія прибрала пасмо волосся, яке впало їй на обличчя, і заклала за вухо. Вона посміхнулася, коли помітила, що Кайл слідкує за кожним її рухом. Він був зовсім не схожий на свого батька, і тим більше на тих хлопців чи чоловіків, з якими дівчина проводила час. Він був ніжним і лагідним, не чіплявся, подавав руку і притримував двері. З ним Вікторія вперше відчула тебе дівчиною. Вона не була річчю чи просто гарним трофеєм. Вона відчувала себе значущою.
-Ти такий незвичайний!
-Це погано? - Запитав Кайл.
Вони сиділи за столиком у кафе, один навпроти одного. Сьогодні вони пили лише каву та їли солодощі. Рука Вікторії лежала на столі, і Кайл, ніби він так робив завжди, прикрив своєю рукою її руку. Дівчина зніяковіло відвела погляд, але руку не прибрала.