Дім там, де серце

Розділ 10. Частина 2

За дощовими сірими днями прийшло тепле осіннє сонце. Жителі Чатема відкинули тужливий настрій. Туристи повернулися до міста, океан був спокійним та теплим. Місто знову стало яскравим та барвистим. Безлюдні пляжі знову заповнилися блідими обличчями з мегаполісів, а місцеві жителі почали частіше посміхатися.

Туристи, насолоджуючись відпочинком і приємним проведенням часу навіть не здогадувалися, як сильно змінилося таке знайоме для них курортне містечко за ці кілька дощових днів. Віно було так само привітним, і так само сяяло. Але одне в ньому змінилося назавжди – місто віднайшло надію. Надію на світле майбутнє і віру в того, хто нарешті повернувся додому.

Жителі Чатема звикли разом долати труднощі, як і в будь-якому іншому курортному містечку. Вони знали, коли згуртуватись, якщо негода відбиває у них туристів. Якщо якийсь ресторан чи кафе, чи інше популярне для туристів місце зазнає втрат чи невдач, місцеві підприємці завжди приходили на допомогу. Вони допомагали, підтримували та не залишали в біді. У Чатемі не було тієї конкуренції, яка була властива великим містам. Тут все йшло інакше, а мешканці та власники бізнесу завжди були впевнені в тому, що сусід обов'язково допоможе та підтримає. Ці принципи були привиті в місті ще в ті далекі часи, коли на головній вулиці було лише кілька десятків будинків та кілька кафе. Коли головною вулиця вважалася тому, що була єдиною. Коли розбійники нападали на місцевих жителів, лише згуртованість та відвага допомагали їм відстояти свої землі. Багато років минуло з того часу, місто виросло і зміцніло. Але в кожній родині Чатема знали – разом вони сила.

Ця сила зміцніла, коли місто поділили на райони, і сім'я Девіс відіграла головну роль. Батьки Роя були чесні перед своїми товаришами, сусідами і завжди ставили на перше місце сімейні цінності. Люди прислухалися до них, поважали їх саме за правильні вчинки та справедливе судження. Тоді як сім'я Сміт усіх тримала у страху. Їх більше боялися, ніж шанували.

Після смерті батьків, Рой, як єдиний спадкоємець, не зміг прийняти той факт, що має так багато влади, та й не хотів він того. Хоча, хто знав, що через стільки років, він все одно знайде і владу, і гроші далеко за межами Чатема. Коли Рой відмовився від усього і поїхав до Нью-Йорка, думка жителів міста розділилася. Хтось вважав його вчинок безглуздим і необдуманим, хтось мудрим і правильним. Хтось його засуджував, хтось поставився з розумінням. Але роки минали, і чим більшого успіху добивався Рой, тим більше ставало тих, хто його поважав. І коли містер Девіс, майже через двадцять років, повернувся додому, навіть ті, хто не вірив у нього, тепер отримали надію.

Келлі ніколи не слухала розмов про Роя, і лише здогадувалася про те, ким він став, і яких висот досяг. Її чоловік, навпаки, уважно стежив за суперником, і з жахом розумів, наскільки небезпечно для нього самого, якщо Рой Девіс повернеться додому.

І він повернувся. Але не просто додому, він повернувся за коханою жінкою. За тією, чиє ім'я вже понад двадцять років його серце нашіптує з любов'ю. За жінкою, яку його вічний суперник називає своєю дружиною.

В одному Ден був упевнений повністю: його влада непохитна. Його інвестиції в це місто не пройшли даремно і, якщо стане питання, чи потрібно буде вибирати, шериф не сумнівався – рахунок буде на його користь.

Так було багато років поспіль. Але з кожним днем мешканці Чатема дедалі більше усвідомлювали – влада Сміта душить їх зсередини. Високі відсотки та постійні проблеми з екологією, які Ден неохоче вирішував, зовсім не зміцнювали його позиції. Як і його дружина, згодом багато жителів почали розуміти - Ден Сміт не веде їхнє місто до світлого майбутнього, навпаки! Не багато хто знав про плани шерифа, але ті, хто знали – побоювалися їхнього втілення. І коли Рой Девіс приїхав додому, Чатем ніби прийшов до тями після довгої і болісної сплячки.

Все змінилося дуже швидко.

Рой не встиг пофарбувати ганок, коли перші гості завітали «на чай». Томмі Дж попереджав друга, що це скоро почнеться, але Рой уперто не хотів його слухати чи вірити здогадкам.

-Я не хочу ні в чому брати участь, друже! - Рой старанно фарбував кожну дошку на ганку і навіть не дивився на офіцера. Але той уже більше години намагався пояснити другу, що на нього чекає, - Маячня, повна маячня, - відбивався Рой, - я приїхав не для цього, ти ж знаєш!

- Мені здається це, навпаки, допоможе тобі зміцнитися тут, зробити щось корисне для міста, - Томмі Дж розвів руками, - і Келлі, можливо, нарешті переконатися, що ти не повний егоїст.

Містер Девіс уперше за цей час подивився на друга. Його погляд був далеко не доброзичливим. Але тільки на вигляд. Офіцер навіть не звернув на його ворожий погляд уваги, а Рой, у цей момент, згадав нещодавню розмову з сином і подумки повернувся до неї.

Днем раніше.

Кайл налив батькові повну склянку віскі і сів поруч. Вони сиділи на ганку і дивилися в далечінь. День добігав кінця, і двір потихеньку занурювався у легкий осінній туман. Щось магічне було в цьому явищі природи, і Рой несподівано для себе почав відверту розмову:

- Навіть уявити не міг, що ми колись сидітимемо тут, - він сказав це ніби сам собі, але Кайл розумів, що батько звертається саме до нього.

Туман насувався і ставав густішим. День добіг кінця і лише тьмяні відблиски на горизонті нагадували про нього. Син поплескав батька по плечу, і вони обоє дивилися в темряву. Зрідка долинали крики чайок та шум прибою. Було темно та прохолодно. Змучене серце Роя затужило за Келлі. Він не бачив її цілих два дні після того, як вона сіла до свого чоловіка в машину, і Ден відвіз її геть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше