Розділ 4

Глава №4

«-О, моє змучене серце! Будь до мене поблажливо, не звинувачуй за свої глибокі рани. Я втратив сон з того часу…» — Рой розплющив очі і здивовано глянув на телевізор.

Він вилаявся і знайшов пульт. «Чи не цей монолог кинув мене в безодню спогадів», подумав Рой і вимкнув телевізор. Було зовсім рано, але він все одно прокинувся. Голова не боліла. «Хороший віскі», подумав містер Девіс і вирішив докинути хлопцеві ще чайових.

Рой прийняв душ, перевдягнуся і спустився у фойє готелю. Консьєрж мирно сопів за своєю стійкою. «Провінція» подумав Рой, але будити не став. Він поклав гроші під телефон і попрямував до дверей. Але потім розвернувся і подивився на хлопця ще раз. Дуже молодий, але вже працює. Недосипає, і явно заради «гідної» мети. Він теж був таким колись… Шкода, що не всі жертви насправді виправдані!

Поки чоловік розмірковував, хлопець прокинувся і здивовано глянув на нього. Той так само дивився у бік хлопця, але був десь зовсім далеко. Рой не помітив, що консьєрж прокинувся, бо спогади знову несподівано наринули.

-Містер Девіс, я можу вам чимось допомогти? – здивовано спитав консьєрж.

Рой прийшов до тями і посміхнувся. Відповів, що хлопець і  так багато зробив для нього. Переконав його забрати гроші, хоча той, на диво, відмовлявся. Рой, все ж таки закінчив суперечку швидко, і, одягнувши окуляри, вийшов на вулицю.

На годиннику не було й сьомої ранку, коли Девіс дістався до батьківського будинку.

 Заправивши свій новий пікап класу «люкс» і випивши каву, він доїхав до знайомого перехрестя. Зупинився. Спогади знову наринули. Давно не хлопчик, Рой усе-таки застиг на кілька хвилин, згадавши батьків. Сьогодні, вперше, він нарешті думав не тільки про Келлі. Його серце стиснулося від болю, коли листя, погойдуючись від вітру, постійно відкривало його погляду старий батьківський будинок.

І хоча вони любили його всією душею, все ж таки не встигли дати всіх порад, допомогти зрозуміти життя, розібратися, що до чого.

Їхній невеликий бізнес із переробки дерева прогорів ще наприкінці 80-х. Але вплив на оточуючих, допомогу, яку вони надавали, дозволила сім'ї Девіс залишатися на чолі, аж до трагедії. Після смерті батьків Рой довгий час не вникав: що до чого. А коли усвідомив, задумався – чи йому це потрібно? На його вісімнадцятиріччя адвокат батьків відкрив усі карти. Район повністю підпорядковувався сім'ї Девіса. Справно сплачувалися відсотки, механізм працював. Він міг залишитися в місті, продовжити почате батьками, і можливо, досягти значних висот. Ні, до шерифа Рой навряд чи дістав би, не його це. Але мер міста… чому б і ні. Він одружився б з Келлі, працював, не покладаючи рук. Закінчив заочно місцевий коледж і розвивався б далі. Але Рой поїхав, покинувши примарне майбутнє, надавши сім'ї Сміта всю владу.

Сигнал автомобіля, якому старий пікап загородив дорогу, розбудив Девіса. Він кивнув, вибачився і поїхав далі.

«Час додому, милий», чулося в шумі дерев. Примарний голос матері, як колись, ніжно пестив слух. Не дивлячись на владу та гроші, батьки Роя змогли зберегти доброту та людяність у своїх серцях.

Девіс вийшов з машини і озирнувся: тихо й порожньо. Будинок стояв на тому ж місці. Старий дуб майже повністю вкрив його своєю кроною. Приємний холодок біля ганку незамінний у спеку дня. Рой обійшов будинок і вийшов надвір. Старий хлів, майже розвалився. Хвіртка в сад - зламана лежала на землі. Крізь сад виднілася пилорама.

Тяжко дивитися на таке. Земля, де ти виріс, сад у якому не покладаючи рук працював батько. А прекрасної клумби, біля в'їзду, де мати постійно копалася у землі – і сліду немає. Все заросло, прогнило, заржавіло. "Як символічно", подумав Рой, "як і все моє життя". Він вийшов у сад і знайшов пару фруктових дерев, які виглядали непогано. Він зірвав яблуко, яке виявилося червивим. "О, а це Ден", весело помітив Рой і кинув плід на землю.

Дерева в саду завмерли, наче по команді. Вітер припинився і Рой почув його. Океан, який кликав і манив. Шум хвиль, звуки прибою. Він розвернувся і його погляду відкрився чудовий ранковий пейзаж. Самотній ляж, не спокійний океан і дикі чайки, блукавші між хвилями.

Рой посміхнувся і застиг на мить. Яке все знайоме, і таке чуже одночасно… «О, моє змучене серце…», Рой згадав монолог, який розбудив його сьогодні, і вилаявся.

-Скільки можна нити? - спитав він своє серце, та так грізно, що воно вмить замовкло.

«Ось так», думав Девіс, знімаючи черевики. Так хотілося босими ногами відчути ще прохолодний пісок ... Він підійшов до води, і хвилі почали пестити його ноги. Було неймовірно холодно та так добре! Озноб пробрав все тіло, але лише на кілька хвилин. З кожним ударом хвилі, шкіра звикала до холоду, і вже незабаром стало тепло і комфортно.

Рой просидів на березі більше години. До нього поступово поверталося розуміння реальності. Він вдома.

Тяжке зітхання і погляд на обрій – хвилі потроху заспокоїлися, шум океану ставав все тихішим. А крики чайок – все голосніше.

«І заради цього ти все кинув?», знову запитало серце, «Заради чайок та гнилих яблук?», не заспокоювалося воно. «Заради дому і тієї, яку кохаю», відповів Рой і обернувся. Дах на місці, вікна теж. Все не так погано, як казав Томмі Дж.

Ключ від будинку був на своєму місці. Двері зачинені. Не вірилося, що тут нікого не було майже 20 років! Рой увійшов обережно, як би хтось не стрибнув йому на голову. Усередині було темно, тихо та пильно. Рой обійшов будинок, кожну кімнату, озирнувся і зробив висновки. Потрібно багато полагодити. Але вода є, світло також – жити можна. Томмі Дж подбав про це.