Розділ 3

Рой зняв піджак і почепив його на спинку стільця. Старий друг не жартував, номер справді йому пасував. Просторий, світлий і, мабуть, найкращий у цьому місті. Але містер Девіс не планував затримуватись у ньому надовго. Батьківський маєток все ще стояв, і чекав свого господаря. І хоча, за словами Томмі Дж, будинок потребував капітального ремонту, Роя це не турбувало. Дикий пляж, вид на затоку та причал для човна – ідеальне місце, щоб зустріти старість.

Увійшовши до ванної, Рой усміхнувся своєму вигляду в дзеркалі. Сорочка, штани, золоті запонки. Вранці, перш за все, треба буде переодягнутися. Девіс завжди був практичною людиною. Їдучі за патрульною машиною, Рой уже складав план наступного дня. Купити одяг, поснідати та відвідати старий будинок. А по дорозі, дізнатися, де зараз та, заради якої він тут, у Чатемі.

Думки про неї жодного разу не покидали Роя, з того моменту, як він покинув Манхеттен. Ні розмовляючи зі старим другом, ні «міряючись силою» зі старим суперником. Ні на мить він не забув про неї. Келлі завжди була для нього чимось більшим, ніж кохана жінка. Вона була музою, його силою, його вірою. Варто було лише згадати її очі, і він долав усі перешкоди і йшов вперед. Тільки спогад про те, що він позбавив себе найбільшого щастя, допомагав підійматися з колін. Біль, розчарування, зрада і втрата – все це Рой Девіс зміг пережити лише завдяки пам'яті про ту, ім'я якої так тривожить його серце.

Цієї ночі він майже не спав.

Чи знає вона про його приїзд? Якщо так, то як вона відреагувала. Якщо ще ні, де її знайти? Думки блукали в його голові, ніби тенісний м'яч кортом, то в один, то в інший бік. Розуміючи, що заснути йому не судилося, Рой дістався міні бару, і був жорстоко розчарований. Жодної краплі спиртного. Ще більше він був роздратований тим, що запаси віскі залишилися в Лексусі. Рой набрав консьєржа, молячись, щоб той надав йому хоч якусь допомогу. І його молитви були почуті…

- Сер, вам пощастило, що сьогодні чергую я, а не Вікі, - хлопчина, років шістнадцяти, завіз у номер візок, на якому було так багато швидкоплинного щастя, - їй уночі не додзвонитися, якщо що, - весело додав консьєрж.

-Дякую, врахую, - трохи нервово відповів Рой, мріючи якнайшвидше залишитися наодинці з пляшкою віскі, яка щойно до нього приїхала.

Хлопець виявився настільки адекватним, що відразу ж усе зрозумів. Він залишив візок при вході, і отримавши щедрі чайові, миттю зник.

Рой навіть не сподівався, що йому так пощастить цієї ночі. Хлопчина привіз не лише віскі та їжу. Він також знайшов те, про що Рой просив, але навіть не сподівався отримати – одяг. Сорочка, джинси, черевики та пара футболок – все нове, з бирками.

Девіс полегшено зітхнув і сів у крісло. Відкривши пляшку, він нарешті зміг розслабитися. Віксі приємно обпалювало горло і заповнювало порожній шлунок. Чоловік робив ковток за ковтком, і минулий день з кожною секундою розчинявся, немов пил.

Центральний парк, монолог актора та блондинка у капелюсі… Чоловік заплющив очі, і вони зникли. Тепер із ним знову була тільки вона. Жінка, заради якої він тут. Та, любов до якої стала лише сильнішою за ці двадцять років. Його муза, його скарб, його Келлі.

Але так розслабитися судилося не всім цієї ночі. Старий друг, який на пару виявився офіцером поліції і підкорявся самовпевненому шерифу, намагався привести останнього до тями. Він уже годину наводив доводи розуму. Але Томмі Дж не розумів одного: серце шерифа було сповнене не тільки ненависті. Його переповнили до всього іншого, ревнощі та страх. “Це моє місто…” все частіше звучало в голові містера Смітта.

 -Та облиш, Дене! Він тільки приїхав, - Томмі Дж сів у крісло навпроти шерифа і, посміхаючись, продовжив, - а ти вже з наїздом.

Ден мовчки сів у своє крісло і закурив. Його думки були далеко. Запитання «Навіщо Рой Девіс повернувся?», не давав йому спокою. І, відхиливши дзвінок дружини, він знову поринув у вир своїх думок.

Якщо Рой у бігах, то не вчинив би так безрозсудно. Він би, можливо, вийшов на Томмі Дж. Попросив про допомогу, попросив би сховати його. Але не роз'їжджав би центром міста на іржавому пікапі і в костюмі за тисячу доларів.

-І потім, з чого ти взяв, що йому щось потрібно?! - Не замовкав помічник шерифа, - зрештою, у нього тут майно, старі друзі.

Шериф ударив кулаком по столу, що змусило Томмі Дж замовкнути від несподіванки.

Він розумів, що Ден не в дусі, і причина була очевидною. Розумів також, що повернення додому колишнього власника півночі не пройде гладко. Багато хто, дізнавшись про його повернення, почнуть ставити запитання. І найголовніше, як це сприйме та, заради якої Рой повернувся насправді. Коли Томмі Дж побачив реакцію старого друга на її ім'я, він зрозумів, що до чого. І бажання поділитися з Деном своїми домислами були дуже великі.

-Давай ти не будеш мені розповідати казки, Джеферсоне! - грізний голос містера Смітта оглушив усі домисли Томмі Дж, якими той хотів поділитися, - це моє місто, і мені начхати, що тут забув містер Девіс, зрозуміло?! Йому тут не місце!

Але тут Дена осяяло, і він згадав про козир у своєму рукаві. Його очі забігали, руки засвербіли. Ох, Роя чекає безліч цікавих новин! Шериф подивився на свого заступника і холодно додав:

-Ти доповідатимеш мені про кожен його крок, ясно?

Томмі Дж здивовано глянув на Дена. Він явно марить! Що за нісенітниця, шпигувати за старим другом?! Та й навіщо?