Частина LI. Межа, за яку не повертаються

«Іноді найважчий наказ — це не “вперед”, а “йдемо”.»

— Обережно… — Промовив Рен, міцно тримаючи Лію за плечі.

Лія ледве стояла, ноги майже не тримали вагу власного тіла. Перед очима все пливло, тепер більш швидше. Вона чула лише уривки звуків: крики, метал, важке дихання, дзвін у власній голові.

— Ми відходимо, пішли.

Рен почав відходити, затягуючи за собою Лію. Але вона спробувала вилізти з його рук. Похитала головою, а тіло повело. Дівчина залишилася стояти, впевнено вирівнявши спину.

— Ні…

— Лія. — Почав Рен.

— Ні… — Її голос перейшов на ледве чутний шепіт.— Там Кай…

Рен лише сильніше притримав її, стиснувши талію та притягнув до своїх грудей.

— Він упорається.

За кілька десятків метрів, попереду, Дам прокладав собі шлях крізь натовп.

— Майстре! — Голосно прокричав Дам.

Хаято саме відбив ще один удар і швидко озирнувся.

— Відходимо! — Одразу промовив Хаято.

— Але…

— Зараз!

Дам навіть не сперечався. Просто схопив учителя за рукав і потягнув убік, туди, де натовп уже починав рватися один на одного без будь-якого порядку. Позаду залишалася вже не битва. Позаду народжувалася війна.

Кай саме встиг. Троє людей одночасно кинулися на Хана. Перший удар він прийняв правим плечем. Другому врізав ліктем просто в горло. Третього збив із ніг ударом коліна. Не зупиняючись, схопив Хана за куртку, підіймаючи його на ноги.

— Пішли! — Зло протягнув Кай, потягнувши хлопця за собою.

Хан різко вирвався, та повернувся до Кая обличчям.

— Я не…

— ПІШЛИ! — Гучно прокричав Кай, вже не стримуючись. — Вона просила забрати тебе. Ліа…

Навіть не договоривши, Кай ударив ще одного нападника просто в щелепу. Той відлетів убік. Навколо вже ніхто нікого не впізнавав. Колишні люди Демона билися з бандами. Банди між собою. Хтось нападав лише тому, що перед ним стояла людина зі зброєю. Хаос остаточно поглинув усе.

— Лія.

Вона почула власне ім’я. Голос Кая. Тіло віддалося мурахами, слідом холодом по спині. Ліа різко підняла голову. Крізь шум, крізь кров, крізь дзвін, побачила його. Поранений ще більше. Спина, руки, живіт, плече, все стало ще кривавіше. Але він живий, стоїть. Б’ється.

Полегшення тривало лише одну мить. А потім, вона побачила позаду Демона. Він усе ще стояв. Усе ще рухався. Усе ще був живий. Щось усередині клацнуло. Тіло наповнилось силами. Бо він рушив до хлопців, що то сперечалися, то відбивали атаки.

— Лія? — Покликав Рен сестру, бо помітив, як вона завмерла.

Рен не встиг навіть зрозуміти, як вона різко висмикнула свою руку з його долоні.

— ЛІЯ! — Голосно прокричав Рен у спину дівчині.

Вона вже бігла вперед. Ноги майже не слухалися, світ хитався. Але вона всеодно бігла. Немов сили ще трохи давали можливість врятувати тих, кого було потрібно. Нападника вона не побачила. Лише блиск ножа. Він вискочив збоку. Так різко і неочікувано, що вона навіть не встигла зробити вдих. Але рефлекси ще працювали. Ліа відхилилась, лезо пройшлось по лівій долоні. Права рука замахнулась та влетіла в шию чоловіку. Той завмер, шоковано дивлячись на дівчину. Він щось прохрипів, а з рота стрімко потекла кров.

Нападник зʼявився позаду. Замах ножем, прямо в ребра. Вона могла відійти, могла, але сил не залишилося. Той імпульс в тілі зник. Все що залишилося це слабкість, біль і свист в голові. Ліа так і стояла, дивлячись як удар летить в бік. І в ту ж саму мить між ними став Хан. Наче знав, наче чекав лише цього. Лезо глухо увійшло йому під ребра спереду. Хан різко здригнувся, з губ зірвався тихий стогін болю. Але він не відступив. Лише важко видихнув та міцно схопив руку чоловіка.

— Хан. —  Крик Лії загубився серед загального реву.

Кай побачив це лише краєм ока. Він остаточно перестав думати. Одним ударом він буквально зніс нападника. Той навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Кай більше не дивився на нього. Уже був біля Хана.

— Тримайся! — Промовив Кай, та перехопив хлопця за руку, допомагаючи підняти корпус.

Хан лише коротко кивнув. Кров швидко просочувалася через тонку куртку та пальці що стискали рану. Лія зробила один крок до них. Слідом був другий, поспішний. Перед очима все потемніло в один момент. Ноги остаточно підкосилися. Хлопці зробили крок назад одночасно і розвернулися. Ліа була перед ними. Хан миттєво простягнув ліву руку, та схопив її за зап’ястя, не дав упасти повністю. У ту ж секунду Кай підхопив її за талію, притягуючи ближче до себе.

— Стоїш? — Важко дихаючи спитав Кай.

Вона спробувала відповісти, але не змогла. Лише ледь кивнула.

— Йдемо. — Промовив Хан. — Треба виходити інакше всі помремо.

Цього разу вже ніхто не сперечався. Кай підтримував Лію з одного боку, а Хан з іншого. Вони майже тягнули її крізь натовп. Позаду ще гриміла війна. Попереду був лише вузький провулок і той самий поворот, за яким хоча б на мить можна було перевести подих. На дивно, ніхто не кинувся на них, бо вони були майже в кінці всієї дороги.

Щойно вони звернули за ріг, шум став трохи глухішим. Ніби між ними й боєм виросла невидима стіна. Кай обережно відпустив Лію. Вона зробила один крок, другий. Лівим плечем торкнулася холодної цегляної стіни. Постояла лише секунду, і повільно сповзла вниз. Очі заплющилися, а дихання стало важким.

Лише тепер усі троє по-справжньому відчули втому. Кай сперся руками об коліна, жадібно вдихаючи повітря. Хан сильніше притиснув долоню до рани під ребрами, але мовчав. А з-за повороту все ще долинав безперервний гуркіт бою. Війна, яку придумала Лія тривала.

За кілька десятків метрів від них Дам різко відштовхнув ще одного нападника тонфою просто в груди. Той відлетів назад, збивши ще двох. По правій скроні Дама безперервно стікала кров. Розсічення було глибоким, а світле волосся давно стало червоним. Кров уже заливала праве око, не даючи змогу нормально бачити. Він кілька разів кліпнув, намагаючись хоч щось бачити, але це не допомогло. Дам нервово стер кров рукою, та озирнувся.