Частина L. Лавина

«Найсильніший удар — не той, що завдає одна людина. А той, який роками накопичувався в серцях сотень.»

— Це Шін. — Тихо та впевнено промовив Дам, не відводячи погляду від хвилі людей, що змітала все на своєму шляху.

— Ні. — Хаято спокійно похитав головою. — Це Лія.

Кай зупинився та різко озирнувся назад.

— Що?

Майстер дивився лише вперед. На хаос, на десятки людей, які вривалися в бій. На Демона, що вперше за багато років перестав контролювати ситуацію.

— Це був її план.

***

Десять днів тому.

Ніч огорнула будинок густою тишею. На кухні горіла лише одна лампа над столом. Шін сидів, переглядаючи карту міста, Хаято мовчки тримав у руках чашку гарячого чаю.

— Вам потрібен план відходу. Але всі вони не підійдуть. Демон знайде нас. Ви думаєте він не слідкує? — Ліа повернула голову до вікна, де майорить ніч. — Він слідкує, дивиться, аналізує. Він знає хто в цьому домі. Знає хто допомагає мені. Ми повинні битись. Так у нас є шанс вижити.

— Битись повинна ти. — Тихо сказав Хаято. 

— Так. Але, якщо це буду я. То я можу внести деякі корективи. І це значить, ми будемо створювати їх самі.

За вікном стояла глибока ніч. А до дня, який міг змінити життя кожного з них, залишалося лише десять днів. За які потрібно було побудувати план, щоб всі вижили.  Лія сиділа навпроти них. Мовчала та думала.

— Я дещо придумала.

Хаято уважно подивився на неї та відставив чашку.

— Слухаємо.

Кілька секунд вона мовчала, ніби складала свої думки докупи.

— Скажіть… — Тихо почала вона. — Скільки людей ненавидять Демона?

Шін насупився.

— У сенсі?

— Не серед його людей. Ненавидять його самого.

Шін відклав карту подалі і зʼєднав руки.

— Дуже багато.

— Наскільки багато?

Він коротко всміхнувся.

— Практично кожна велика банда міста має до нього рахунок.

— А за межами міста? — Спитала Ліа, не відводячи погляд.

Тепер навіть Хаято підняв очі.

— Чому ти це питаєш? — Спитав вчитель.

Лія сперлася ліктями на стіл.

— Просто відповідайте. — Її голос був тихим, ввічливим але таким, що сперечатися неможливо.

Шін замислився на кілька секунд.

— За межами ще більше. Він роками відбирав території, вбивав людей, забирав гроші.  Банди, контрабандисти, старі угруповання. Якщо чесно, я навіть не знаю всіх. Хтось утратив братів. Хтось дітей. Хтось бізнес. Якщо чесно… — Він тихо видихнув. — Його хочуть убити майже всі.

На кухні запала тиша. Лія повільно кивнула, ніби ця відповідь влаштувала її.

— Отже, нам не потрібно перемагати його самим.

Шін не зрозумів, лише трохи схилив голову.

— Про що ти?

Вона повільно перевела погляд із Шіна на Хаято.

— Ми знаємо, де і коли він буде.

Шін мовчав, лише кліпнув коли очі Лії знов перейшли на нього.

— Якщо повідомити всім бандам місце зустрічі…  Якщо інформація піде правильними каналами. — Шін швидко загинав пальці. — “Чорні Вовки” прийдуть. “Північ”, люди Кадзуми. Група з Рубежа. Ще кілька банд із заходу. — Він раптом замовк. — Господи… — Лія мовчки дивилася на нього. Шін повільно усміхнувся та різко поглянув на дівчину. — Вони ж усі роками чекають такого шансу.

— Ти хочеш перетворити одну битву…  — Почав Хаято.

Вона закінчила його думку одразу:

— На війну. Я хочу зробити так, щоб Демон уперше опинився серед тих, хто чекав цієї зустрічі не менше, ніж він сам. Усі, хто роками чекав нагоди. — Вона говорила спокійно. Настільки спокійно, що від цього ставало не по собі. — Ми не будемо просити їх допомагати нам. Ми не укладаємо союзів. Не обіцяємо нічого. — Вона постукала пальцем по столу. — Ми просто дамо їм інформацію де він буде. Якщо повідомити їм усім. Дати місце, дати час. І сказати, що там Демон буде без своєї звичної схованки.

Хаято уважно дивився на неї. Він навіть не міг осягнути, що відбувалося в голові доньки. Вона раніше пропонувала ідеї, подекуди геніальні, інколи безумні. Але ця ідея переплюнула всі попередні.

— А далі? — Пошепки спитав Хаято

— Далі вони зроблять те, що й так хотіли зробити багато років.

Шін повільно похитав головою.

— Це… — Він замовк. — Це безумство.

— Ні. — Лія вперше ледь усміхнулася. — Це людська природа. — Вона підвелася. — Демон усе життя робив так, щоб люди боялися його поодинці. — Її погляд став холодним. — Я лише хочу зробити так, щоб одного дня він залишився проти всіх.

Хаято дивився на неї довго. У його пам’яті ще жила дівчина, яка колись мовчала після кожного програшу. Тепер перед ним стояла людина, яка вчилася думати так само небезпечно, як і битися.

Шін мовчав ще кілька секунд. Потім повільно видихнув, а очі побігли по столу.

— Якщо інформація розлетиться… — Тихо протягнув він.

— Вони прийдуть. — Закінчила за нього Лія.

— Усі. —  Шін потер долонею обличчя. — Це буде справжня війна. Кривава і люта.

— Ні. — Тихо відповіла Ліа, та підійшла до вікна. — Це буде вирок для нього . 

Шін мовчав. Потім лише тихо всміхнувся.

— Якщо це не спрацює…

Лія не дала йому договорити.

— Спрацює.

***

Тепер.

Демон ще не встиг повністю відійти від удару. Хан опинився поруч першим. Він не думав. Не вагався. Лише зробив крок і вклав у єдиний удар усе, що залишилося. Лівий кулак врізався Демонові просто в щелепу. Хруст. Віддача миттєво прострелила всю руку, вже який раз за цей день. Він навіть не встиг стиснути зуби.

— Хан!

Лія вже була біля нього. Одним рухом схопила його за плече, відтягуючи хлопця назад. Ліва нога піднялась різко, та вдарила Демона по обличчю. Той відхилився назад, та завмер. Ліа повернулася до Хана та міцно схопила за праве зап’ястя.

— Терпи. — Кинула Ліа.

Різкий ривок та ще один хруст. Хан різко вдихнув повітря. Кисть стала на місце. Біль залишився, але пальці знову слухалися.