11. Два питання — одна відповідь.

Катерина прокинулася, як завжди, досвіта.

Вона знала, що Макс заночував у кімнаті сестри. Їй це не подобалося, адже вона одружена, а Сергій не заслуговує на таке ставлення. Можливо, він не хапає зірок з неба, але ж він її чоловік, батько її дітей.

Кошеня відчуло в ту секунду, що вона вже не спить, і швидко забралося їй на груди. Почало цілувати. Яка милота!

Та годі вилежуватися — у неї сезон лаванди, а він короткий.

Йшла ранковим полем, милувалася власною працею і щедрими дарами землі.

Тімуар сидів на кручі. Зупинилася.

Він відчув, що вона стоїть неподалік. Оглянувся.

Вирішила пройти повз, просто привітавшись.

Зрозумів, що вона уникає його.

Наздогнав.

— Може, ще краще полежати? Тобі дєд дозволив ходити?

— Я почуваюся добре, лежати буду взимку.

— Не поспішай так, ти ніби тікаєш від мене.

— Тобі здалося.

На порозі будинку з'явився Макс. Катерина гнівно зміряла його з ніг до голови.

— Н-да, — прошипіла до нього Катерина і пішла до виноградника, залишивши Тімуара і Макса стояти посеред подвір'я.

Макс пройшов за Тімуаром до альтанки.

— Гірше, ніж я очікував, — розпочав Макс здалеку, — вони чекали на її смерть.

— Що?

— Їм цьоця Маруся подзвонила того ж дня, коли був напад. Але вони сподівалися, що вона не виживе.

— Як так? Вона ж рідна кров. Невже все через золото Крука?

— Так. Вся сім'я розраховує на ці скарби. А Катерина заважає їм. Всі напади були сплановані ними. Мама наймала злодіїв. А тепер справу в свої руки взяла Ольга.

Кулаки Тімуара стиснулися з такою силою, що суглоби побіліли, а в повітрі альтанки на секунду виразно війнуло морозним холодом Синергаю, хоча магія тут і була пригнічена. Жовна на його обличчі ходили ходуном. Всі ці дні Катерина вважала, що проти неї діють якісь випадкові місцеві бандити, а виявилося, що найрідніші люди — власна мати та сестра — холоднокровно чекали її смерті заради примарного золота і виробів з блакитного кришталю, які вони вважали багатством генерала Крука.

— Значить, Жорн і його зграя були лише найнятими шістками її матері... — процідив Тімуар, і в його голосі пролунав смертоносний метал. — Власний рід полює на неї, мов на здобич.

— Саме так, Ваша Величносте, — вже без тіні нічної легковажності, строго по-військовому відповів Макс. — Ольга говорила серед ночі, коли думала, що я сплю. Вона звітувала матері, що Катерина дивовижно швидко одужує, і скаржилася, що «той білорус із туристами» — тобто ви — заважає їм перерити дім. Ольга планує підсипати щось Катерині у чай або вино, щоб та заснула на добу, і спокійно винести все з хати.

— Вона не торкнеться жодної речі в цій хаті, — відрізав Тімуар, важко спираючись долонями об дерев'яний стіл. — І тим паче не торкнеться Катерини. Що ти дізнався про її зв'язки з Жорном? Він знає, що вона тут?

— Ольга вчора ввечері надіслала геопозицію садиби якомусь тутешньому номеру. Переконувала матір, що якщо Катерина відмовиться віддати «спадщину Крука» добровільно, Жорн із хлопцями «повторить візит», але цього разу завершить справу. Вона абсолютно безпринципна, Ваша Величносте. Вона грала зі мною роль дурепи з Барселони, а сама холоднокровно прораховує кроки.

Тімуар повільно повернув голову в бік лавандового поля. Поміж фіолетових рядів поставала струнка постать Катерини. Вона йшла, легко торкаючись руками суцвіть, а біля її ніг у високій траві безшумно мчало чорне кошенятко, граючись із ранковою росою. Вона не знала... Не знала, що людина, з якою вона ділила дитинство, приїхала сюди не заради фотографій для інстаграму, а щоб остаточно зламати її життя.

— Добре, Максе, — Тімуар підвівся, його погляд став гострим, як клинок. — Граємо за їхніми правилами, але за нашим сценарієм. Ольга має думати, що ти повністю у її владі. Нехай продовжує відкриватися тобі. Якщо Жорн або його люди з'являться на горизонті — загін ліквідує їх без галасу, за межами садиби.

— А щодо Ольги? — випростався Макс.

— Вона сама викопає собі яму. Ми дамо їй шанс проявити всю свою гниль перед Катериною, щоб у Каті не залишилося жодних ілюзій щодо цієї «родини». Але якщо виникне найменша загроза її життю — дій жорстко. Відповідаєш головою.

— Зрозумів, Ваша Величносте, — Макс коротко кивнув і швидким кроком попрямував назад до будинку, готуючись одягнути маску закоханого «орендаря», поки Ольга ще спала у своїй кімнаті.

Тим часом біля літньої кухні вирувала ранкова метушня. Дєд Сянько сидів на ослоні та точив сапку, а цьоця Маруся вже гриміла глечиками з парним молоком.

Катерина підійшла до діда, спробувавши посміхнутися, але гнів після погляду на Макса все ще палав у її очах.

— Доброго ранку, дєд.

— Доброго, бджілко, — дєд окинув її проникливим поглядом, на мить зупинившись на її напружених плечах. — Що це ти зранку така, наче хмара над Дністром? Знову Тімуар чимось не вгодив?

— До Тімуара питань немає, — сухо мовила Катерина, присідаючи поруч на коліно й гладячи Ласку, яка відразу ж вмостилася на її спідниці. — А от цей його «орендар»... Приїхав відпочивати, а сам за одну ніч стрибнув у ліжко до моєї сестри. Оля одружена! У неї чоловік Сергій, двоє дітей в Іспанії! Сергій простий хлопець, працює день і ніч, а вона тут...

— Еге ж, — пробурмотіла цьоця Маруся, виникаючи з дверей з макітрою. — Я ж казала — гадюка! Ще й нафарбована зранку, наче на весілля. Вона ще змалечку в тебе все найкраще видирала, Катько. І ляльки, і сукні. Тепер от на чоловіків кидається.

— Мені байдуже до її чоловіків, цьоцю, — гірко зітхнула Катерина, підводячи очі на лавандове поле. — Мені огидно, що вона прикривається мамою і «турботою», а сама робить таке. Сергій цього не заслуговує.

— Справа не тільки в Сергієві, Катько, — тихо мовив дєд Сянько, відкладаючи сапку й дивлячись їй просто в очі. — Ти сердишся на них, бо в тобі говорить образа за всю родину. Але ти подивися навколо. Твій дім — це не вони. Твій дім — оце поле, оці кручі і люди, які зараз стоять за твоєю спиною.