Розділ 47.4

Лейла замислилась.

— Думаю, якщо вони оформлені на ім'я Ітана, то із цим проблем не буде.

Я не знав, чи варто говорити таке, але вирішив таки запитати:

— Ще я маю квартиру, але вона записана на підставне ім'я. Я можу її переоформити до того, як ви зітрете мені пам'ять?

Тут вартова заперечливо похитала головою.

— Немає часу. Ангел впливу буде тут за півгодини. До того ж архи, напевно, не дозволили б це. Та квартира пов'язує тебе з минулим життям, а їм потрібно повністю відрізати тебе від нього.

Хоча б машина та гроші у мене на перші місяці були. Мої шанси на нормальне життя значно зросли. Все було в моїх руках, і це теж лякало. Я так довго йшов до однієї цілі, що тепер не знав, що робити після її досягнення. Мені залишалося лише сподіватися, що новий «я» не прогавить нове життя.

— Що з моєю душею?

Лейла подивилась у центр грудей.

— Вона стала звичайною, як у людей. Зараз вона світло-сіра.

Вдячно кивнув їй головою. Тепер точно знав, що все залежить від мене. Я міг сам вибирати, якою людиною бути і що відчувати.

Мимоволі куточки моїх губ піднялися вгору, утворюючи слабку усмішку.

Адже це було саме тим, чого я так хотів увесь цей час. І нехай людське життя дуже коротке, але в мене з'явилася можливість прожити його якісно. Навіть один день, наповнений умиротворенням і щастям, був дорожчим за сторіччя гніву, саморуйнування, ненависті до себе і світу.

Я обдумав усе сказане Лейлою. У мене виникло ще кілька запитань.

— Що трапилося з Габріелем та його поплічниками?

— Завдяки вам він зараз горить в Пеклі. — На обличчі Лейли з'явилася задоволена посмішка. — А за допомогою свідчень, які ви нам передали, і ще декільком особливо балакучим занепалим ми знайшли ще сховище основних сил Габріеля. Швидко організували додаткові загони вартових і напали на них практично відразу після першої битви. Пацюк, який опинився в наших рядах, не встиг їх попередити. Вже після цього архи знову допитали всіх і знайшли зрадника. Там нас чекав ще один подарунок — Беліал. Більшість занепалих відправили до Пекла на постійну основу. Інші померли у битві.

Отже, мені не варто було більше перейматися Габріелем. Йому зі своїми псами було вже не до помсти нам з Хейлі. Тепер вона була у безпеці.

— Як ти думаєш, через скілька років почнеться нове повстанні? Більшості повстанців всього лиш набридло прислужувати Творцю. Не всі з них жадали влади. Хоч ця війна закінчилась, але через століття все повториться.

— Ми казали архангелам про це. Вони з благословенням Творця змінили Небесний закон. Тепер божественні істоти можуть ненадовго по декілька років жити як звичайні люди. Щось схоже на відпустку, щоб зменшити невдоволення. Ще архи звернулися до Творця з проханням перетворювати божественних істот, які втомились від служби, на людей. А гідних смертних, які мають бажання стати ангелами чи демонами, наділяти божественною силою. Поки це ще не вирішили, але це перші кроки до реформ.

Це було… неочікувано. 

— Це точно наші архи? Ніхто їх не підмінив? Невже життя їх чомусь навчило? Я думав, що їхній мозок — це броньована стіна.

— Це повстання показало, що настав час змін. Треба бути гнучкими, щоб вижити в сучасному світі.

— Ти сказала, що Хейлі не може побачити мене раніше часу. Я так розумію, що це буде тільки після того, як ви закінчите ритись в моїх мізках?

Кивок.

Мене такий варіант не влаштовував. Поки я був ще при здоровому глузді, мав переконатися, що з нею все добре. Сумнівався, що Лейла брехала мені, але мусив сам побачити її очі. Мене переслідувала картина її закривавлених ран, блідого обличчя та безвільного тіла. Я повинен був перекрити її чимось. Побачити сповнені життя очі Хейлі, рум'янець на щоках або усмішку.

— Ангели впливу вже обробили її, адже так? — здогадався я. — Тому їй не можна мене бачити. Ви боїтеся, що я розповім їй щось зайве.

— Їй уже розповіли про Ітана, — підтвердила вартова.

— Але ж я можу глянути на неї так, щоб вона не помітила мене. Мені треба тільки побачити її. Обіцяю добре поводитися. — Я поклав руку на серце. — Чесне людське.