Розділ 44.2

Спершу гостро відчувала його біль. Він стояв навколішки. Голова була опущена, одне крило — розправлене, а друге нахилено вниз.

«Не хвилюйся. Ці пси лише зачепили крило», — вирішив заспокоїти він.

Ейден підвів голову. Його чоло було зморщене, а губи щільно стиснуті. Спробував усміхнутися, але це виглядало моторошно, враховуючи гримасу болю на його обличчі.

«Ці ідіоти навіть до ладу попасти по мені не змогли. Я ж казав, що все буде добре, Ангелятко».

Я обережно торкнулася його крила та оглянула рану. Куля справді зачепила лише край крила та пролетіла на виліт. Але навіть так це було жахливо.

«Це ти називаєш добре? Кажеш мені не ризикувати собою, а сам летиш у руки небезпеки. Забув, що наші життя пов'язані? Не тільки я маю бути обережною».

«Це лише маленька подряпина. Бурчання тобі не личить, Ангелятко». — Він підморгнув мені. — «І тепер я знаю, де вони».

«А вони, де ми», — резонно зауважила я. — «Може, вони прийдуть тебе добивати».

Відразу вловила рух за спиною. Перенести Ейдена я б не встигла: вороги могли атакувати раніше. Залишалося лише скористатися найкращим захистом — вітром. Він з самого початку розкриття ангельської сили здавався мені частиною мене, тому я легко покликала його, відчула всім тілом, стала його частиною і оточила ним нас з Ейденом. Ми ніби опинилися в повітряному коконі, який надійно приховував від світу і нагадував торнадо.

Демон підвівся на ноги. Його крило вже почало гоїтися, але продовжувало звисати.

«Потрібно зайняти виграшні позиції. Переміщуємось у різні боки і атакуємо. Я — праворуч, ти — зліва. Цей вихор не прибирай одразу, почекай початку атаки. Добре?»

Він запитливо глянув на мене. Я кивнула. Потім демон подав сигнал.

Перемістилася в потрібне місце та швидко оцінила ситуацію. Тут дерев було більше, а я була далеко від занепалого ангела. Бачила лише його руку та частину спини. Стріляти не наважилася, оскільки ціль була дуже мала. Натомість дістала один клинок з піхви на стегнах і шпурнула у ворога. Він у цей момент якраз почав обертатися в мій бік. Зброя потрапила в його руку. Він згорбився і зник за деревами. Перемістилась до нього. Ангел направив на мене пістолет. Лише завдяки обміну силами з Ейденом, мені вдалося жбурнути в нього вогняну кулю і вчасно ухилитися.

Пролунало кілька пострілів.

Я нахилилася, заховалась, притулилася спиною до дерева і дістала пістолет.

— Ти теж гібрид? — здивовано запитав ангел. — Ти не схожа на інших.

Неподалік промайнула постать гібрида Габріеля, а за нею Ейден. Потім там з’явився ще один ангел та демон. Вони всі закружляли в танці смерті. Дзвінчали удари мечів, спалахував вогонь. Ейден спритно відбивав удари ворогів і при цьому ще й нападав на них. Він один боровся з трьома занепалими, поки я займалась одним.

Стиснула пістолет з наміром якнайшвидше розібратися зі противником і допомогти своєму демонові. Знов перемістилася до зрадника, тільки на цей раз з іншого боку від нього.

— Бо я не інші.

Я була швидше за нього і встигла натиснути на курок раніше, ніж він.

Постріл — і занепалий був уже мертвий. Від вигляду простріленої голови мене занудило, а в тілі з'явилася слабкість. Я відсахнулася і відвернулася. Не могла дивитися на його понівечене тіло.

Це було надто.

Смерті не приносили мені задоволення. Хоч би як я намагалася стати холоднокровною вартовою, вбивства були не для мене. Все моє нутро відкидало це.

Руки затремтіли. Пістолет вислизнув із долоні. Я міцно заплющила очі і спробувала відновити дихання. Зробила глибокий вдих і видих.

А цей занепалий ангел міг бути сейкандом. Можливо, разом із ним я вбила невинного демона.

Почуття провини лягло на плечі важким тягарем. Огида від самої себе з'їдала мене живцем.

Я не вбивця.

Це не я.

Мої думки перервав приголомшливий звук. Різкий біль пронизав спину та крила. Тулуб за інерцією нахилився вперед. Ноги підкосилися, і я звалилася на коліна, виставивши руки.

Мозок засигналив про втечу:

«Тікати! Сховатися! Бігти!»

Пролунало ще кілька пострілів. Одна куля пролетіла над моєю головою, а друга знову потрапила в спину.