Розділ 30.1

Спочатку ми перемістилися до Кендри. Навколо була одна чорнота, а посередині стояв трон, на якому сиділа Правителька Пекла. До нього вела доріжка з червоної цегли. Демониця зневажливо закинула ногу на один з підлокітників, а на другий опиралась спиною. Однією рукою вона підперла обличчя, а другою крутила на пальці афрокосичку. Шкіряний чорний топ, штани, срібний грубий ланцюг, браслет із шипами — цілком людський вигляд, якщо не вважати її жахливу, потужну, гнітючу енергетику, від якої мурахи бігли по шкірі. До того, як демониця стала Правителькою Пекла, вона була не настільки сильною.

Її очі оглянули нас.

— Тепер ви хоч стоїте на ногах. — На її обличчі відображались нудьга та невдоволення. — Я відтягувала це, скільки могла. Сподіваюся, ви встигли підлатати крильця, тому що через участь Габріеля у викраденні вас довго й нудно катуватимуть питаннями. А тепер провалюйте до Небесної зали. Я хочу насолодитися кількома митями тиші, поки не занурилась в повний хаос.

Демониця змахнула рукою, випроваджуючи нас. Я стиснула кулаки. Таке зневажливе ставлення розлютило мене. Я вже збиралася відкрити рота, але Ейден схопив мене за руку і смикнув на себе.

«Не піддавайся цьому. Думай та стримуй свої пориви. Ніхто не повинен дізнатися, що ми обмінялися частинами душ».

«Ненавиджу тебе!» — подумки просичала я.

«А я вже подумав, що ти божеволієш від мене». — Він усміхнувся.

Моє дихання почастішало, а в крові завирували нові хвилі гніву. Ейден помітив це і міцніше стиснув мою руку:

«Гаразд, поки ти ходячий агресор, я не жартуватиму з тобою».

Я вирвала руку і зміряла його гнівним поглядом.

— Ви ще тут? — запитала Кендра.

— І ти навіть не спитаєш про Габріеля? — звернувся до неї Ейден.

— Навіщо? Я й так усе дізнаюся у Небесній залі.

Демон пирхнув.

— Якщо вони і тебе туди покликали, тоді на нас чекає веселий вечір. Дивно, як вони погодилися дати нам час на відновлення, а не потягли в напівпритомному стані на допит. Вони ж тільки мріють про те, як підсмажити Габріеля в пекельному вогні.

— Я сказала, що ви виглядали, як ходячі мерці, — відмахнулась Кендра.

— Або ти заступилася за нас, щоб дати нам набратися сили перед ще одним боєм. Упевнений, ти взяла нас під свою відповідальність, ризикнувши своїм новим статусом, а тепер увімкнула режим «мені на вас начхати», щоб не показувати, як сильно дорогий тобі один до неможливості прекрасний демон. Чи не так?

Правителька Пекла вишкірила зуби.

— Ще слово, і ти відправишся в Пекло, — процідила вона.

— Трон не надто жорсткий і холодний, Ваша Світлість? — уточнив Ейден.

— Ти його достатньо нагрів, засранець, — відповіла демониця і знову махнула рукою. — Досить люб'язностей. Позбавте мене своєї присутності. Мені на вас ще кілька годин дивитись.

— Як забажаєте, Ваша Світлість. — Ейден жартівливо вклонився їй.

— Блазень. — Кендра закотила очі, а я ще більше розлютилася.

Мене все дратувало: присутність Ейдена, його поведінка, зарозумілий погляд Кендри, їх жартівливі лайки. Все. Я вже закипала від злості, коли демон заговорив до мене.

— Я піду першим. Слідуй за моєю сутністю.

Демон повернувся до демониці і наостанок промовив:

— Дякую.

Його подяка була зображена не тільки на обличчі, а й відчувалася в душі. Кендра спочатку здивовано підняла брови, а потім кивнула. У них з Ейденом відбулася своя мовчазна розмова, в якій брали участь лише їхні погляди.

Після цього демон розчинився у темряві. Я вирушила за його сутністю. На цей раз переміщення займало набагато більше часу. Ми матеріалізувалися у Небесному залі. Цього разу нас оточували не лише архангели, а й вартові з демонами. Вони вишикувалися по обидва боки від архів. Серед них були ті, хто брав участь у битві. Зі знайомих осіб були лише Лейла та Адам. По обличчю вартового не можна було нічого прочитати. Хоч фізично він був тут, але його думки — явно не в цьому місці. На відміну від усіх, Адам не став переодягатися і виглядав моторошно. Сіра сорочка просочилася кров'ю. Нею ж були забруднені руки, джинси, обличчя, волосся, але йому на це було начхати.

Всі погляди були спрямовані на нас. Хотілось виштрикнути всім очі.