Розділ 14.2

Спробував розчинитися, щоб потрапити до Небесного залу, але коли зрозумів, що Хейлі пройшла крізь мене і полетіла вниз, матеріалізувався і полетів за нею.

Серце опустилося в п'яти — звалилося разом із нею. Мені в цей момент здалося, що я вже мертвий. Дивився, як її тіло летіло вниз, а всередині все вимерало від холоду. Покривалося такою кригою, що розтопити її не могла навіть лава.

Все здавалося, як у сповільненій зйомці. Я летів до неї, а вона все падала та падала. Тягнувся до неї, а вона вислизала. Нарешті, мені вдалося підхопити її в повітрі. Вийшло грубо, але тепер вона знову була на руках. Хейлі застогнала від болю.

— Пробач, пробач, — гарячково шепотів я, міцніше притискаючи її до себе. Мене дробило на частини. Трясло так, що здавалося, що розпадусь на шматочки.

Найгірше було усвідомлення того, що я не можу перемістити її до архів. Вона мала сама до них потрапити. Розпач, страх стукали у всі двері, але я намагався не пускати їх і залишатися з холодною головою.

— Хейлі, ти маєш переміститися до архів. Ти чуєш мене, Хейлі?! — Закричав я, а вона і далі не реагувала на мої слова. — Чорт! Чорт!

Дівчина вже була непритомна. Мені потрібно було на кілька секунд привести її до тями, щоб та могла переміститися в Небесний зал. Я всією душею та тілом сподівався, що в неї вистачить на це сили. В іншому випадку готовий був сам залетіти до архів, схопить їх за комір і приволочити до неї.

І начхати, що вони ніколи не спускалися на землю. Начхати на все, крім неї.

Швидко думав, що може привести її до тями. Згадав, як мене штормило, коли вона знімала бар'єр з душі і мене накривали її емоції. Я наважився на те, чого ніколи не робив.

Те, що було для мене табу.

Відкрив свою душу для неї.

Двері, за якими старанно накопичував емоції ще до того, як потрапив до Пекла, зірвалися. Їх вибило з петель і затопило морем почуттів. Я мусив звільнити їх раніше, але був надто зайнятий після повернення з Пекла. Всі емоції, які пережив там, які випробовував під час пошуків Хейлі, нашої зустрічі і після того, як дізнався, що з нею трапилося, вирвалися на волю, зносячи все на своєму шляху. Їх було так багато, що навіть мені стало погано.

Дівчина різко розплющила очі, вчепилася мертвою хваткою в мої плечі, ковтала повітря і ошелешено дивилася на мене.

— Ти… ти… — вона не могла вимовити жодного слова, оскільки тонула в моїх почуттях.

Наші души змішалися. Вони по черзі темніли та світлішали, змішувалися докупи і знову роз'єднувалися. Ми потрапили у вирву емоцій, з якої не могли вибратися. Нас ніби пропустили через м'ясорубку та змішали в однорідну масу. Я перестав відрізняти свої емоції від її, і вона, здається, теж. 

Наші душі стали одним цілим.

— Хейлі, переміщайся до архів! — закричав я. Якимось дивом ще пам‘ятав початкову мету. — Хейлі, ти маєш потрапити до архів! Тільки вони врятують тебе. Ну ж бо! 

Дівчина продовжувала шоковано дивитись на мене, але її тіло почало трохи розчинятися. Воно замерехтіло, але не поспішало повністю пропадати.

— Давай! — я спрямував до неї всі свої емоції, сподіваючись, що вони додадуть їй сил.

Хейлі заплющила очі і ледве розчинилася в білому сяйві. Я одразу ж поспішив за нею. Від штурму емоцій мозок перетворився на кашу. Мені важко вдавалося думати, а всі мої дії здавалися механічними. Ми з Хейлі перетворилися на дві сутності. Я відчував її і, здавалося, що навіть міг знати, що вона думає. Це було так дивно. Було таке враження, що не тільки наші душі злилися докупи, а й свідомості.

Сутність Хейлі ніби загубилася у просторі і не знала, куди йти. Я направив її у потрібне місце. Перед тим, як вона матеріалізувалася в Небесній залі, подумки звернувся до неї.

«Закрий душу. Сховай її».

Архи не мали побачити те, що відбувалося між нами. Це виходило за рамки норми, а отже арханеглам не сподобалося б. Вони наш зв'язок сприйняли б як порушення волі Творця.