Розділ 8.5

Як виявилося, прихистком Ейдена був занедбаний старий цех із виготовлення різних предметів із дерева. Він знаходився біля іншого міста — Браймурта. Від Деріленда до нього можна було дістатися машиною за чотири години, а за допомогою крил — за сорок хвилин. Дорога видалася нелегкою. Я ніколи не літала на такі великі відстані, тож мені було незвично.

Найважчим було вмовити вартових відпустити мене туди одну. Це у мене так і не вийшло, тож довелося йти на компроміси. Мені довелося розповісти їм, де знаходиться сховище Ейдена. У цей момент я почувалася зрадницею, але по-іншому не могла. Ми з вартовими за цей час стали однією командою. Вони багато чого мене навчили, по-своєму підтримували та допомогли пережити такі кардинальні зміни у житті. Я не могла просто втекти від них. До того ж це було безглуздо. Полювання на мене ніхто не припиняв, а будь-якої миті хтось міг напасти.

Мене мучило почуття біди, що насувається, тому не хотіла ризикувати ні собою, ні Ейденом. Крім того, ніхто не міг передбачити, що мене там чекало. Кендра могла заманити мене в пастку, або хтось із демонів міг дізнатися про таємне місце Ейдена і вирішити влаштувати там засідку на нього.

Вартові наполягали, щоб піти зі мною, але я хотіла зустріти Ейдена сама і спершу поговорити з ним наодинці. Багато чого змінилося останнім часом, і про це він мав дізнатися від мене. Також треба було попередити його про те, що розповіла вартовим про ритуал, його минулі плани на мене та наший договір. Побоювалася його реакції, адже ми домовилися тримати це в таємниці, але сподівалася, що він усе зрозуміє. Без цього нам із вартовими не вдалося б витягти його з Пекла. Такою була ціна його свободи. 

Як би мені не хотілося допомогти йому знайти новий шлях, але він сам повинен був відповідати за свої вчинки. Настав час розплачуватися за помилки минулого.

Після тривалої суперечки вартові і я прийшли до єдиного рішення, з яким у якійсь мірі були згодні всі.

Цех був у лісі далеко від житлових будинків. Він виглядав зовсім забутим людьми. Його територія заросла рослинністю, тому навіть з неба нам важко побачити його серед дерев. Дорога, яка вела до нього, теж покрилася рослинами. Там давно не ступала нога людини.

Ми з вартовими домовилися, що вони першими вивчать місце на наявність засідки, а я в цей час разом з Нейтаном чекатиму результатів перевірки. Так ми й вчинили. Я боялася, що вони натраплять на Ейдена, але тільки за такої умови мені дозволили спершу зустрітися з ним однією. Адам та Лейла повідомили, що у невеликому витягнутому приміщенні нікого немає. Я пішла всередину цеху, а вартові зайняли спостережні позиції навколо нього.

Минуло кілька годин з того часу, як відпустили мого вансу. За нашими припущеннями після Неллінгтона він мав попрямувати сюди. Оскільки його тут не було, залишалося три варіанти. Перший — Ейден вже був тут і встиг піти. Другий — він ще не прийшов, і треба почекати. Третій — демон навіть не збирався сюди приходити. Ми домовилися почекати десять годин, а після закінчення часу намагатися знайти його іншими шляхами.

Час йшов. Я ходила по порожньому, темному, брудному, покинутому цеху. Від нього залишились лише стіни і дах, а всередині було порожньо. Вартові спостерігали за місцевістю і будь-якої миті могли подати мені сигнал тривоги — набрати мене або вигукнути команду бігти до них. Залишати надовго нас з Ейденом одних Нейтан не хотів, тому дав нам п'ятнадцять хвилин на розмову, після якої, за словами колишнього наставника, демон мав погодитися розповісти детально про ритуал. Для мене найголовнішим було поділитися з ним усіма подіями, а решта йшла на другий план.

Я з надією чекала на його появу. З хвилюванням уявляла нашу зустріч. Намагалася не думати про те, що він не прийде. Не могла знайти собі місця і заспокоїти серце всередині. Двома руками крутила медальйон на шиї і крокувала по цеху. Хвилина тяглася одна за одною, але мені це здавалося вічністю. Тільки відчувши в грудях майже забуте тепло, я завмерла. Серце перестало битися, кров відринула в ноги, а всі звуки пішли на задній план.

Він був поряд.

Він був тут.