44

Перші пари минули напрочуд спокійно, хоч у Лії і було відчуття, наче хтось увесь час спостерігає за нею. На об’єднаній парі це відчуття стало ще сильнішим. Але ж хіба могло бути інакше, якщо Дашкевич сидів всього в кількох метрах від неї! Чимало з присутніх були вчора на вечірці й тепер Лії здавалося, що усі спостерігають за нею та Арсеном. Наприкінці пари викладач нагадав про здачу семестрових робіт і відпустив аудиторію трохи раніше. Більшість наче чекала цього — швидко піднялися з місць.

​Лія не квапилася збирати речі. Вона повільно складала зошити до сумки, чекаючи, поки натовп біля дверей трохи розсмокчеться. Софія та Ніка, як і інші, квапилися до проходу, про щось стиха перешіптуючись.

​— Ліє, ти скоро? — Софія обернулася, поправляючи ремінець сумки. — Ми з Нікою хочемо встигнути в буфет, поки черги немає.

​— Ідіть, я наздожену, — відповіла Лія, застібаючи блискавку на рюкзаку. — Всеодно лише каву питиму.

​Дівчата кивнули й приєдналися до натовпу студентів. Лія ж опустила голову та ретельно вдавала, що ще збирається. Коли в аудиторії поменшало студентів, дівчина закинула рюкзак на плече й попрямувала до виходу. Та варто було їй порівнятися з Арсеном, як він непримітно й точно виставив ногу вперед. Нога дівчини зачепилася за носок його черевика, рівновага миттєво втратилася, і Лія, зойкнувши, почала падати вперед. Та замість твердої підлоги вона впала на витягнуті руки Дашкевича. Його руки цупко вхопили її за передпліччя, утримуючи від падіння. На секунду вони опинилися небезпечно близько: її плече торкалося його грудей, а обличчя замерло буквально за кілька сантиметрів від його шиї. ​Лія смикнулася, намагаючись вирватися, але його пальці тримали міцно.

​— Сьогодні о дев’ятнадцятій. За рогом гуртожитку, біля старого скверу. Одягнися зручно, без підборів. — прошепотів у саме вухо, обпалюючи обличчя гарячим подихом. І вирівнявшись голосно й абсолютно спокійно додав — Обережніше! 

Післ цього він так само швидко відпустив її руку, ніби нічого й не сталося. Лія випросталася, гарячково вирівнюючи дихання. Обличчя обпекло від гніву та сорому. Вона кинула на нього гострий погляд, але Арсен вже був на виході й поволився так, ніби щойно просто врятував однокурсницю від безглуздого падіння.

​Дівчині хотілося нашримати на нього, але вона розуміла, що нічого з цього не вийде. Тод вона не вимовила жодного слова. Лише міцніше стиснула ремінець рюкзака й швидким кроком вийшла з аудиторії.

​У гуртожитку панував звичний вечірній шум. Повернувшись до кімнати близько п'ятої, Лія одразу пройшла до своєї шафи.

​Слова Дашкевича не виходили з голови. Він точно вважав, що може керувати нею, раз просто наказав що робити та одягати. Але, з іншої сторони, вона сама погодилась на побачення з ним. А те, шо це буде побачення вона не сумнівалась. Хоча те, як швидко він вирішив його провести, дивувало.

«Одягнися зручно, без підборів» — в голові пролунала фраза хлопця, коли підійшла до шафи з одягом. Що він вигадав дівчина не уявляла й не намагалась зрозуміти. Зрештою, яка різниця, якщо це просто технічне побачення. От якби це був хтось інший з реальним побаченням, от тоді б вона задумалась.

Та все ж вона підбирала одяг орієнтуючись не лише на зручність. Їй хотілося виглядати стильно. Тод вона витягла з полиці темні прямі джинси та теплий молочний светр оверсайз.

​Софія, яка в цей момент сиділа на ліжку з ноутбуком, підвела очі й здивовано подивилася на подругу.

​— Кудись збираєшся? — запитала подруга, спостерігаючи, як Лія розчісує волосся перед маленьким дзеркалом.

​— Потрібно в бібліотеці дібрати деякі матеріали, — Лія постаралася, щоб її голос звучав якомога будніше. Вона терпіти не могла брехати дівчатам, але сказати правду означало наразитися на мільйон запитань, на які вона й сама не мала відповідей.

​Софія прижмурилася, перекручуючи в голові її слова:

​— У бібліотеці? О шостій вечора? Ліє, ти серйозно? Ти ж нещодавно з пар прийшла.

​— Та я ненадовго, — відмахнулася вона, — Подивлюся матеріали, зроблю фото сторінок і повернуся. Не хочу відкладати на вихідні. Та й прогуляюся заодно вечірніми вулицями. Кажуть, це корисно перед сном.

​— Ну ти й божевільна щодо цього навчання, — зітхнула Софія, знову повертаючись до екрана. — Тільки не затримуйся, бо на вулиці вже темно.

​Лія полегшено видихнула. Вона не хотіла обдурювати дівчат. Але й правли сказати не могла. На щастя Софія нк розпитувалась далі, тож тепер вона могла видихнути. Брехні не стало білтше. Взувши зручні черевики на низькому ходу, накинула пальто й схопивши сумочку побажала подругам гарного вечора та вийшла​. Спускаючись по сходах Лія подумала, що в бібліотеку і справді варто заглянути. Намагаючись не запізнитись вона вийшла раніше, ніж було потрібно, вільний час ще був. Тож вона й справді пішла в сторону бібліотеки. Швидко взявши матеріали, які вона запримітила ще раніше, дівчина зрозуміла, що це рішення було не найкращим. Час працював проти неї. Тож, щоб не запізнитися, вона вирішила скоротити шлях до скверу й піти самовільно протоптаними стежинами, світло на які падало від ліхтарів, які були в кількох метрах звідси. Ввімкнувши на телефоні ліхтарик вона звернула з тротуару. Та вже за кілька хвилин зрозуміла, що це рішення було даремним…