43

— Добре! — видихаючи стиха промовила Лія. Її очі заплющились, а вільна рука стиснулась в кулак. Вона розуміла, що Арсен використовує її безвихідь. Щоправда не розуміла заради чого. Зрештою це було не так важливо. Про послугу просила вона. Він назвав ціну. Їй лишалося погодитися чи відмовитися. — Я згодна. Але тільки одне побачення! І ти чітко дотримуєшся нашої версії та не вигадуєш нічого зайвого перед Софією чи іншими. Зрозумів?

— Домовилися, — навіть через динамік телефону Лія по голосу відчувала, що хлопець посміхнувся. Вона ж не могла розділити його радості. Хоча, якщо подумати, вона досягла того, чого хотіла. З іншої сторони, якби не той самий Дашкевич, вона б нізащо не пішла в той клуб… Арсен завершив виклик першим, проте Лія ще кілька секунд тримала телефон біля вуха, а потім із силою відкинула його на ковдру й закрила обличчя долонями. 

Почувши клацання замка в коридорі та веселі, притишені голоси Софії й Ніки, які саме поверталися з клубу, Лія миттєво юркнула під ковдру та повернулася обличчям до стіни, потягнула ковдру до самого підборіддя, вирівняла дихання й заплющила очі, вдаючи, що вже давно міцно спить. Пояснювати щось дівчатам просто зараз, коли емоції бурлили через край, у неї не було ані сил, ані найменшого бажання.

Софія, щойно увійшла в кімнату, перш за все підійшла до ліжка Лії та заглянула на її обличчя. Навіть тихо покликала подругу бажаючи розбудити її. Однак Лія не реагувала й подруга, бувши переконана, що дівчина спить, пішла до свого ліжка та почала перевдягатися й змивати макіяж. Лія спершу уважно вслухалася в тих й шурзіт одягу та перешіптування дівчат, напружено чекала доки вони вляжуться, а потім розслабилась і заснула.

 На іншому кінці міста Арсен повільно опустив телефон на пасажирське сидіння й задоволена посмішка надовго затрималась на його обличчі. Він відкинув голову на шкіряне підголівник авто, спостерігаючи через лобове скло, як за вікном легкий нічний вітер гойдає голі гілки дерев у напівтемному подвір'ї. Здогадки про реакцію Лії, яку він не міг бачити, але яскраво уявляв, розпалювали в ньому дикий, майстерний азарт. Його зусилля не були даремними! Він навіть перевиконав план. Адже навіть він не передбачив того, що Лія сама вручить йому козирі.

Зрештою він прокрутив ключ у замку запалювання, мотор стиха загарчав, і нічне авто плавно рушило з порожнього подвір'я в бік центральних вулиць. Навіть він, звиклий до постійних гулянок, потребував відпочинку та сну.

Наступного ранку Лія прокинулася ще до того, як на телефоні спрацював перший будильник. У кімнаті панувала ранкова напівтемрява, й лише десь далеко на обрії виднілось перше проміння сонця. Софія та Ніка, зморені після бурхливої ночі в клубі, все ще солодко сопіли під своїми ковдрами.

Намагаючись не видати жодного зайвого звуку, Лія навшпиньках підвелася з ліжка, швидко натягнула звичайні джинси та вільний светр, схопила рюкзак і вислизнула за двері. Вона навмисно вийшла з гуртожитку на годину раніше, ніж зазвичай, аби уникнути ранкового перехресного допиту від дівчат і бодай трішки зібратися з думками за чашкою гарячої кави.

Проте сховатися від реальності в університеті виявилося значно важче, ніж вона сподівалася. Варто було їй переступити поріг навчального корпусу, як вона миттєво відчула на собі липку хвилю чужої уваги. Студенти в холі біля розкладу притишено шепотілися, проводжаючи її поглядами, а Каміла, яка стояла біля підвіконня в оточенні своїх подруг, випалювала вній спині діру таким отруйним поглядом, що повітря навколо здавалося гарячим.

— Ліє! Зачекай! — почувся позаду захеканий голос.

Софія наздогнала її вже біля сходів на другий поверх, перехоплюючи подих і майже на ходу застібаючи куртку.

— Ти куди так рано втекла?! Ми з Нікою прокинулися — а твоє ліжко вже порожнє! — подруга міцно схопила її за лікоть і одразу ж перейшла на таємничий напівшепіт: — Розповідай негайно, ви з Дашкевичем реально просто поїхали разом? Що там між вами сталося після того, як він витяг тебе з танцполу? Бо, судячи з погляду деяких осіб, тебе ледь не записали в пасії Дашкевича.

Лія змусила себе зупинитися, глибоко вдихнула й розвернулася до подруги з найпростішим і найбайдужішим виразом обличчя, який тільки змогла зобразити. Хоча остання фраза таки змусила серце знервовано пришвидшитись.

— Соф, заспокойся і не слухай дурниць, — карбуючи кожне слово, відповіла вона. — Просто Арсену було по дорозі, він просто підвіз мене до гуртожитку. Все. Жодних таємниць чи інтриг.

Софія прижмурилася, скануючи її поглядом, наче намагалася розпізнати найменшу брехню.

— Арсен? Просто підвіз? І це той самий Дашкевич, який зазвичай нікого далі свого пасажирського сидіння не підпускає? — із сумнівом процідила подруга.

— Не вигадуй того, чого немає. Це все через роботу, яку нам з ним захищати. — якомога переконливіше промовила Лія подумки відмічаючи, що це абсолютно схоже на правду й можливо частково пояснює поведінку Дашкевича.

Низький, упевнений сміх, що пролунав неподалік від входу, змусив обох дівчат обернутися. По коридору впевненою ходою йшов Арсен у супроводі Тимура та кількох хлопців зі старших курсів. Він виглядав як завжди бездоганно — у темно-синьому кашеміровому пальті, зі зверхньою посмішкою та абсолютно розслабленою поставою.

На мить його темний погляд перетнувся з поглядом Лії. У дівчини всередині все завмерло. Вона підсвідомо готувалася до найгіршого — що зараз він підморгне, викине якусь двозначну репліку чи зруйнує її версію однією насмішкою.