Розділ 45. Щастя є

Ключі від щастя - це мрії, які втілилися в життя.

Ніколас Спаркс

Після ранкової чашечки гарячого шоколаду зі свіжими круасанами на терасі в кафе, Антон з Кірою прогулювалися біля грандіозної Ейфелевої вежі, повністю занурюючись в чарівну атмосферу весняного Парижа – чудового міста на березі Сени, де витає дух свободи й відчувається особлива романтична аура, яка ще здавна вабить творчих людей і дарує їм натхнення. Повністю занурившись в магію надзвичайної красивої французької столиці, яка має своє неповторне обличчя, підкорює своєю витонченістю й естетикою, Антон і Кіра просто насолоджувалися один одним: вони трималися за руки, багато цілувалися, закохуючись в один одного заново.

— Не дарма кажуть: "Побачити Париж – полетіти в небеса"! — захоплено каже Кіра, не відпускаючи руку коханого. Її немов бездонне блакитне небо, очі сяяли від відчуття безмежного щастя. Трохи втомлені від захопливої прогулянки Антон з Кірою зайшли пообідати в популярний романтичний ресторанчик Le Jules Verne, який знаходився на другому рівні Ейфелевої вежі. Місце в ньому Антон забронював ще заздалегідь. Їх столик був розташований біля вікна з видом на Марсове поле – один з найвідоміших і великих парків Парижа. Поки вони чекали, коли їм принесуть фуа ‒ гра з картопляним суфле, Кіра тим часом водячи пальцем по сенсорному екрану телефона, переглядала вхідні повідомлення.

— Що там? — поцікавився Антон, побачивши, що зосереджено читаючи повідомлення, Кіра несподівано посміхнулася.

— Це Ніка пише, — доповідає Кіра, піднімаючи на нього задоволений та водночас трохи схвильований погляд. — Завтра Злату з дівчинкою вже виписують з лікарні. Їх ще вчора повинні були виписати, але Злата себе щось погано почувала, у неї навіть температура підскочила. Тому її вирішили залишити, щоб ще трохи поспостерігати за нею. Ярослав нервувався через все це... — з цими словами вона сумно зітхнула. — Вагітність Злату добряче "підкосила". Вона довго відновлюватиметься від цього. І їй так потрібна наша підтримка і допомога.

— Ти все ще турбуєшся за Злату? — запитує Антон, помітивши раптову зміну настрою Кіри. — Але ти сама кажеш, що все вже нормально, вона завтра буде вдома. Це ж прекрасно! — він підбадьорливо посміхнувся і, простягнувши свою руку через стіл, м'яко торкнувся її пальців.

— Так, Златі вже легше, Слава Богу. До неї батьки приїхали. А ще Ніка пише, що Дарсі дуже сумує, майже нічого не їсть, — продовжує розповідати йому Кіра. — Вона саме у нас була, годувала і вигулювала його ... Знаєш, це так чудово: Париж, весна, романтика, ця вежа, Лувр, де можна зависнути біля "Мони Лізи", Нотр-Дам-де-Парі , вечірні пікніки з пляшкою Бордо і декількома видами сиру, ми з тобою удвох...Але повідомлення від Ніки так навіяло! Мені несподівано захотілося до свого рідного Києва! Я сильно сумую за Златою. Адже після того випадку, я ще не бачила її. Я навіть за нашою собакою скучила! А ще я так хочу взяти на ручки маленьку Лізочку! — говорить вона з якоїсь невластивою їй філософською задумливістю, немов вела натхненний монолог. Кіра повернула голову в бік вікна, милуючись приголомшливим панорамним видом столиці Франції – міста любові й великого серця. Весь цей час Антон не міг відірвати свій погляд від Кіри, все більше усвідомлюючи, як сильно він її кохає. У цей момент вона здавалася такою "дорослішою", мудрішою. В цю хвилину вона була особливо чарівною, в її очах читалося душевне заспокоєння, а її світле, шовковисте волосся сяяло від яскравих сонячних променів, що робило її схожою на неземне божественне створіння. Відчувши пильний погляд Антона, Кіра знову обернулася до нього і посміхнулася так, що все навколо наповнилося м'яким сяйвом.

— Дякую, тобі за Париж! — промовила з безмежною вдячністю і любов'ю в голосі. — Ці дні незабутні! Я кохаю тебе!

— Я теж тебе дуже кохаю, — прошепотів він їй у відповідь. — Це все для тебе, кохана! У нас ще стільки всього попереду. Головне, що ми разом.

*****

Ярослав старанно допомагав Златі на кухні. Сьогодні поверталися з Франції Антон з Кірою. Ігор з Веронікою вже поїхали їх зустрічати в аеропорту на автомобілі Антона, ключі від якого він на час поїздки довірливо залишив Ігорю. Батьки Злати вже поїхали додому. Тому друзі вирішили всім разом відзначити повернення Кіри з Антоном і народження Лізи в тихій, дружній атмосфері. Злата з Ярослав з нетерпінням чекали їх у себе вдома.

— Щось їх довго немає, — з легким занепокоєнням промовила Злата. Продовжуючи нарізати кубиками сир фета для салату, вона поглянула на годинник.

— Вони поки додому заїдуть, а Антону ще на роботу потрібно ненадовго заскочити. Не хвилюйся, вони скоро будуть, — заспокоює Ярослав і дбайливо простягає до її рота соковиту часточку апельсина. Через прочинені двері спальні почувся вимогливий плач дитини.

— Ой, Лізочка прокинулася! — промовила Злата, пережовуючи апельсин. — Годувати її ще рано, — відклавши ніж в сторону, вона мала намір йти до дівчинки в спальню.

— Я сам подивлюся, а ти закінчуй тут, — Ярослав швидко чмокнув Злату в скроню і швидкими кроками вийшов з кухні. Злата тим часом вже дістала з духовки запечену рибу і почала розставляти тарілки на стіл. Скучивши за своєю господинею, Аська не відходила від Злати ні на крок. Дзвінко муркочучи й гордо розмахуючи своїм пухнастим хвостом, вона обвивалася навколо її ніг, наполегливо вимагаючи увагу і ... їжу!

— Асько, припини, будь ласка! Не заважай мені! Ти не голодна, — намагаючись прогнати кішку, Злата легенько відштовхує її ногою. Почувши звук дверного дзвінка, Злата поспішила в коридор, щоб відчинити. Кішка пішла за нею.