Розділ 33. Коли друзі поруч

Сенс справжньої дружби в тому,

що радість вона подвоює, а страждання ділить навпіл.

Джозеф Адіссон

Переконавшись, що зі Златою все в порядку й вона міцно спить, Ярослав вирішив трохи відволіктися та позайматися живописом. Він розчинив фарбу й встиг зробити лише кілька мазків пензлем, коли телефонний дзвінок безцеремонно відірвав його від творчого процесу. Відклавши палітру в сторону, Ярослав глянув на екран і натиснув на зелену кнопку.

— Так, Кіро! Та зачекай! Ти можеш нормально пояснити, що трапилося? Ти чому плачеш? — схвильовано запитує він. — Що? Я зараз приїду! — голосно вимовляє Ярослав і швидко відключається.

— І куди це ти зібрався їхати? — почувся за спиною все ще сонний голос Злати, до якої долинула остання фраза. Ярослав обертається до неї – загорнувшись у плед, Злата стояла біля дверей і кидала на нього вичікувальний погляд.

— Злат, ти тільки не нервуйся, добре? Тобі не можна... — Ярослав з побоюванням поглядає на Злату, не знаючи як їй сказати. — Це Кіра телефонувала.

— Тааак, — напружується Злата, вдихаючи на повні груди. Адже так зазвичай говорять, коли намагаються повідомити нехорошу новину. — Що трапилося?

— Антон в аварію потрапив! — видавив Ярослав на одному диханні. — Кіра плаче! Конкретно так нічого не розповіла. Вона з ним в лікарні. Я зараз теж поїду туди.

— О Боже... — в очах Злати застиг жах. — Я їду з тобою! Тільки Соню попереджу!

— Злат, послухай мене! — Ярослав підходить ближче та кладе свої долоні на її плечі. — Тобі краще залишитися вдома. Ти ледве на ногах стоїш! Я сам поїду та про все дізнаюся. Я потім зателефоную тобі.

— Ні! — відрізає Злата. — Я. Їду. З тобою! — чітко виділяючи кожне слово, вона красномовно дає зрозуміти, що не варто її переконувати залишитися вдома, вона все одно поїде. Стиснувши губи, Ярослав лише несхвально похитав головою. Він розумів, що умовляти її марно. Упертість – характерна риса вдачі Злати, з цим вже нічого не поробиш.

Коли вони вже були на місці, Кіра в очікуванні сиділа в коридорі лікарні. Нахилившись, вона прикрила обличчя долонями.

— Кірочко... — Злата співчутливо обіймає подругу, не в змозі більше вимовити ні слова.

— Як він? Що лікарі кажуть? — Ярослав сідає поруч й легенько погладжує Кіру по плечу. — Він сильно постраждав?

— Я нічого не знаю! — схлипує Кіра. — Він був майже без свідомості. Слава Богу, добрі люди, які стали свідками аварії, вчасно надали йому допомогу та викликали "Швидку". Його телефон дивом залишився цілим. Антон потім сам зміг мені зателефонувати. Лікарі ще обстежують його, а мене до нього не пускають поки. Ігор поїхав на місце аварії на прохання Антона, подивитися машину, дізнатися, чи можна, щось зробити... Та чорт з цим проклятим "залізом"! Головне, щоб з ним було все в порядку! — сльози знову потекли рікою з її очей. — Боже, як я злякалася!

— Не плач, Кірочко! Якщо він зміг сам зателефонувати, значить не все так страшно, — накривши своєю долонею її руку, Ярослав намагається трішки заспокоїти Кіру. Але у самого голос нервово тремтить від хвилювання за друга. — Дівчата, ви посидьте поки тут. Я зараз повернуся, — він піднімається з місця. — Вам потрібно щось?

— Купи води мінеральної, будь ласка! — просить Злата. — Пити страшенно захотілося.

— Добре, сонечко! — кивнув їй Ярослав. — А тобі, Кір? — дбайливо запитує він. Кіра у відповідь заперечливо похитала головою, ховаючи заплакане обличчя в Злати на плечі. Ярослав з жалем глянув на Кіру і, подавши Златі знак, що він зараз повернеться, покрокував по довгому коридору лікарні.

— Чому вони так довго?! — нервує Кіра, починаючи втрачати терпіння. — Скільки ще чекати? Мені потрібно до нього! — вона схоплюється з місця, але Злата спритним рухом встигає зупинити її.

— Нам туди не можна! Чш... Тихіше! Все буде добре! Він швидко одужає, — Злата знову притискає Кіру до своїх грудей та гладить її по голові. — Лікар скоро підійде і все розповість. І ми завжди поруч. Чуєш? Завжди!

— Ой, — стрепенулася від несподіванки Кіра. Вона різко підняла мокрі очі на Злату, яка в цей момент здригнулася й злегка нахилилася. — Що це було? Це малюк так? Чи мені здалося?

— Ні, тобі не здалося, — посміхається Злата одним куточком губ. — Бачиш, вона теж хвилюється!

— Вона? — кліпаючи вологими віями, Кіра з великою цікавістю поглядає на свою подругу. — Це дівчинка? — вона задоволено посміхається крізь сльози. — У нас буде маленька принцеса?

— Так, це дівчинка, — підтверджує Злата. — У цієї принцеси вже є ім'я! — вимовляє вона загадковим тоном.

— Таак? А яке? — Кіра допитливо дивиться на Злату блакитними очима, які блищали від невисохлих сліз, немов чистий діамант.

— Ось цього я зараз точно не скажу! — посміхнулася Злата, зберігаючи інтригу. — Нехай вона спочатку народиться. Але я впевнена, що ім'я дівчинки чудово підійде до прізвища Вишневська. Ярослав дуже зрадів, коли дізнався, що у нас донька буде. Ми взагалі нікому не хотіли говорити до народження стать дитини, щоб сюрприз був. Але дивлячись на твоє нещасне, заплакане обличчя, я не втрималася, — з цими словами вона легенько клацнула пальцем Кіру по носі. — Хотілося якось підбадьорити тебе, розрядити трішки обстановку.