Розділ 31. Минуле і теперішнє

Минуле і сьогодення — наші кошти, тільки майбутнє - наша мета.

Б.Паскаль

Увечері Кіра заїхала до Злати, вирішивши побути з нею поки не повернеться Ярослав з роботи. А непосидюча Сонька, яка приїхала до Злати на зимові канікули, в цей час розважалася на рок ‒ концерті групи, в якій грає її Влад. Приготувавши вечерю, дівчата сиділи на кухні в спокійній обстановці й ділилися жіночими таємницями між собою, користуючись тим, що вдома нікого не було. Через якийсь час вони вийшли в передпокій, збираючись на вечірню прогулянку. Кіра вже застібала чобітки, коли задзвонив її мобільний телефон.

— Це Антон! — глянувши на екран, Кіра розпливлася в задоволеній усмішці. — Так, коханий! — солодко проворкувала вона, натиснувши на зелену кнопку. — Ти вже вдома?

— Ні, Кірочко, — відповідає на тому кінці Антон. — Я щойно під'їхав до вас. Заодно тебе потім заберу. Зараз вже буду підніматися.

— О чудово! — зраділа Кіра. — Ми зі Златою вирішили трохи повітрям подихати, заодно і Ярослава зустріти. Він уже має скоро повернутися. Саме вже збираємося виходити на вулицю.

— Тоді я краще почекаю вас внизу. Складу вам компанію... От чорт! — несподівано вилаявся Антон. — Що за…?!

— Що? — Кіра в подиві насупилася. — Ти щось сказав?

— Ой вибач, сонечко! — схаменувся Антон. — Це я не тобі! Кір, слухай мене уважно! — в його голосі зазвучали тривожні нотки. — Не виходьте поки, будь ласка! І затримай якось Злату! Це ж для її безпеки!

— Чому? — злякано питає Кіра. — Антоне, що відбувається?!

— Нема часу пояснювати! Зроби так, як я кажу! — не сказавши більше ні слова, Антон перериває

зв′язок.

— Щось трапилося, Кір? — надягаючи шапку, Злата насторожено поглядає в розгублене обличчя подруги. — Говори!

— Емм... Так, нічого... — невиразно відповідає Кіра. — Не хвилюйся! Все нормально, — вона намагається говорити якомога переконливішою, але Злата все одно продовжує дивитися на неї з неприхованою підозрою.

"Якби ж я сама знала, що сталося! Трясця, що ж робити?" — Кіра відчайдушно намагається придумати, як затримати Злату, розуміючи, що Антон не просто так на цьому наполягав. На очі Кіри потрапляють ключі від квартири, що лежали на тумбочці біля дзеркала.

"Вибач, подружко! Але так буде краще!" — не роздумуючи, Кіра захоплює ключі, свою куртку та кулею вибігає з квартири, зачинивши за собою двері з того боку.

— Не зрозуміла... Що за справи?! — завмерши на місці, Злата кілька секунд ошелешено кліпала віями. Без будь ‒ якої надії вона смикнула за ручку вхідних дверей, маючи намір вийти слідом за Кірою.

"Давно треба було замок нормальний змінити!" — лається про себе Злата. Вона увійшла до вітальні й глянула у вікно, яке виходило прямо на подвір'я.

— О Боже! Цього ще тільки не вистачало! — жахнулася Злата, помітивши внизу у світлі вуличних ліхтарів знайомі силуети ‒ Ярослав з Дімою безпощадно билися під старим каштаном, прямо біля їхнього будинку! Антон був поруч і всіляко намагався їх втихомирити, а Кіра в цей час бігла в їхній бік. Злата відскочила від вікна й почала набирати тремтячими від хвилювання руками домашній номер сусідки, з якою у неї були дуже хороші довірливі відносини, вони часто "по ‒ сусідські" виручали одна одну.

— Ліно! Як добре, що ти вдома! — видих полегшення вирвався з грудей Злати, коли через пару гудків, вона почула голос сусідки. — Мені потрібна твоя допомога! Тільки ти не сильно дивуйся, гаразд? Моє прохання може здатися тобі трохи дивним...

Швидко пояснивши Ліні в чому суть і що від неї вимагається, Злата після завершення розмови захопила з собою стілець й вийшла через кухню на балкон.

— Злато, ну ти даєш! Божевільна! — Ліна несхвально похитала головою. — Обережненько! — притримуючи Злату, вона допомагає їй перелізти через невисоку цегляну перегородку їхнього спільного балкона.

— Ти як? Все нормально? — стурбовано запитує сусідка, коли Злата вже опинилася на її частині балкона. — Ти хоч розумієш, що ти ризикувала ?!

— Звичайно, розумію! — відповіла їй Злата. — Ти ж мене підстрахувала. Спасибі тобі велике! Мені терміново потрібно вийти...

— Ярославе, перестань! Досить! — Антон відтягує свого друга від Діми, але Ярославу вдається вирватися з його чіпких рук. Він відштовхнув Антона з такою силою, що той ледь втримався на ногах. Ярослав випустив свого таємничого дракона і його вже не зупинити! Немов розлючений тигр, який готовий битися до останнього, він знову нападає на Діму.

— Сволота! Ще раз зустріну тебе ‒ уб’ю! Тільки спробуй підійти до неї! — загрозливо прогарчав він своєму противнику. Втративши відчуття реальності, Ярослав з дикою люттю в очах, завдає Дімі пару вдалих ударів в обличчя.

— Ах ти ж мерзота! — прохрипів Діма, ледь утримуючи рівновагу. Змахнувши кров з носа, він з перекошеним в гніві лицем накидається з кулаками на Ярослава, але той встигає вчасно відхилитися. Розлютившись ще більше, Ярослав використав бойовий прийом і з легкістю повалив Діму в сніг та почав гамселити його, немов тренувався на боксерській груші!

— Ну припиніть! — благає Кіра, яка злякано спостерігала за цим "видовищем". — Ви з глузду з'їхали?!