Розділ 30. Чарівна ніч

Ми відкриваємо книгу. Її сторінки чисті.

Ми збираємося заповнити їх власноруч.

Книга називається «Можливість»,

а її перший називається «Новий рік».

Едіт Пірс

Вечір тридцять першого грудня.

Дійшовши до єдиної думки, друзі вважали, що Златі краще все ж таки нікуди не йти – їй так буде комфортніше. Тому вони вирішили всім разом зустріти Новий рік у неї вдома. Новорічна ніч може бути особливою і в домашній обстановці, якщо проявити всю свою фантазію. Повністю включившись у святкову метушню, Злата з Ярославом почали гру "перетворюємо своє житло в зимову казку". Таким чином їх квартира перетворилася на маленький казковий світ, де панує різдвяна атмосфера затишку, добра та тепла. Вони впустили в будинок природу, розфарбувавши шишки, ялинові гілки срібною фарбою, обв'язавши їх стрічками. Всі вікна були прикрашені гірляндами, а Ярослав користуючись художнім талантом і, даючи волю своїй уяві, намалював ще й на склі красиві сніжинки й морозні завитки. У вітальні виблискувала яскравими вогнями пишна новорічна ялинка, а посеред кімнати стояв блискуче сервірований стіл з уже розставленими оригінальними квадратними тарілками, які так подобалися Златі ‒ це було вишукано й естетично. На комоді горіли ароматні свічки, що стояли на круглій дзеркальній таці, яка відбивала полум'я, а етажерки для фруктів ідеально підходили для композицій з новорічних кульок і чудово поєднувалися з інтер'єром квартири. Будинок був наповнений новорічними запахами ялинки, мандаринів і кориці. Друзі вже зібралися і всі були просто в захваті від цієї чарівної краси. Злата вбралася в довгу синю сукню з короткими по лікоть мереживними рукавами, з якою добре пасувала її зачіска з ніжними струмливими хвилями. Злата закріпила шпилькою всього лише кілька густих локонів, створивши цим ефект легкої недбалості, що робило її образ ще більш романтичним і ніжним.

Хлопці перебували у вітальні й захоплено розмовляли між собою в той час, коли дівчата господарювали на кухні, займаючись останніми приготуваннями до столу. Вероніка з Кірою вже майже закінчували з нарізками, а Злата робила фруктовий салат, періодично кидаючи в рот соковиті мандаринові скибочки.

— Златунь, ну що ти робиш? — Кіра не змогла стримати посмішку від зворушливості, побачивши як рука Злати знову потягнулася до помаранчевого плоду.

— Як що? — мило зобразивши здивоване обличчя, Злата подивилася на Кіру широкими очима. — Їм мандарини! — весело відповідає вона і демонстративно знову кладе в рот шматочок улюбленого фрукта. — Тсс... Тільки не кажіть Ярославу! Я перед цим вже їла мандарини, а він панічно боїться, що у мене буде алергія, якщо я буду їх багато їсти. Нехай це буде наш маааленька таємниця, — змовницьким тоном вимовляє Злата, приклавши вказівний пальчик до губ.

— Ой, Златко! Ти зараз така кумедна! — Кіра душевно засміялася, а потім нахилилася до Вероніки. — Чуєш, Нік? — вона легенько штовхнула подругу плечем. — Треба буде мандарини поставити якомога далі від неї!

— О це точно! — згідно кивнула Вероніка. Вона теж добродушно усміхнулася, глянувши на подругу, яка з такою насолодою їла яскраво ‒ помаранчеві мандаринки. Закінчивши зі салатом, Злата вже почала викладати на тарілку м'ясо по ‒ французькі.

— Злат, а твоя Соня коли приїде? — поцікавилася Вероніка. — Як у неї справи?

— Та ніби все добре. Пару днів назад вона виступала на шкільному концерті, — охоче розповідає Злата. — У школі такі заходи без неї нікуди! Сонька вся у творчості! Грає, пише музику, а завтра приїде на всі зимові канікули. — Гаразд, дівчата, ви закінчуйте тут, — вона бере в руки тарілки з готовими стравами. — А я поки піду, поставлю все це на стіл і заодно загляну до наших хлопців.

— Нік, у вас з Ігорем все в порядку? — несміливо питає Кіра, коли вони з Веронікою залишилися на кухні вдвох. — Між вами якась напруженість відчувається. Ви цілий вечір майже не розмовляєте.

— Ну як... — не піднімаючи голови, Вероніка продовжує оформляти сирну нарізку у вигляді ялинки. — Звичайно, у нас не все так просто, але більш ‒ менш нормально. Сподіваюся, що все налагодиться. Нічого особливого. Просто є деякі розбіжності. З ким не буває?

— Може тобі варто зі Златою поговорити? — пропонує Кіра. — Вона обов'язково щось підкаже! — У нашої подруги хоч і не такий вже великий досвід психолога, але це точно її покликання! Якби не Злата, я, напевно, Антона дістала б уже досі. З моїм ‒ то характером! Точно б дров наламала. Ось так і виходить, що вона береже наші стосунки, — Кіра говорила про Злату з такою теплотою, повагою та вдячністю, що це не могло не відбитися в її голосі. — Тим більше, що вона й сама все помічає! Злата питала мене ще вчора про вас. Вона реально зможе допомогти.

— Ти вважаєш, що у мене з Ігорем все настільки складно, що вже потрібна допомога психолога? — сумно посміхнулася Вероніка, поправляючи свої окуляри. — Я думаю, що не варто зараз Злату навантажувати зайвими проблемами. Їй й так нелегко, у неї своїх турбот вистачає.Та власне й проблем як таких немає, так ... маленькі труднощі, з якими ми якось самі впораємося. Кірочко, давай більше не будемо про сумне! Добре? Скоро Новий рік настане! Потрібно радіти та веселитися!

— Так, ти маєш рацію, — задумливо промовила Кіра у відповідь. — Радіти та веселитись, — тихо повторила вона і пильно подивилася подрузі в очі. — Просто я хочу, щоб ти знала ‒ я вас всіх дуже люблю й хочу, щоб у вас все було добре. Ми ж, як сім'я! Хіба ні?