Розділ 27. Психологічний прийом

Добре лише те занепокоєння, завдяки якому

ми надалі знаходимо спокій.

Ніколо Макіавеллі

Розплющивши очі, Ярослав побачив, що Злати поруч немає. Він заснув тільки під ранок і навіть не чув, коли вона встала. Намагаючись стежити за її станом, Ярослав неодноразово прокидався цієї ночі, варто було лише Златі злегка поворухнутися. Він хвилювався за неї навіть, коли спав. Вночі Злата іноді тихенько стогнала, хмурила сонне личко й часто переверталася уві сні. Ярослав в цей час тривожно прислухався до її переривчастого дихання й обережними рухами погладжував її животик та ніжно цілував в лоб. Відчуваючи його турботу та любов, Злата тоді заспокоювалася, її сон ставав більш мирним і тихим...

Намагаючись прокинутися остаточно, Ярослав струснув головою і почав сонно потирати пальцями очі. Ранок був ясний, привітний. Сонячні зайчики вперто пробивалися крізь вікно, повідомляючи про те, що новий день вже почався.

— Златко! Сонечко, ти де? — вийшовши зі спальні, Ярослав почав кликати свою кохану, але у відповідь — тиша. Він почав шукати її по всій квартирі. Злати вдома не було.

"Дивно... Куди вона могла піти?!" — він повернувся в спальню, узяв свій телефон, який лежав на тумбочці, і набрав номер Злати, але безуспішно — її телефон був вимкнений.

"Та що ж таке?!" — від хвилювання його дихання почало різко сповільнюватися, а серце битися ще швидше. Він не витримує і телефонує вже Кірі.

— Так, Ярославе! — бадьорим голосом Кіра відповіла вже через пару гудків. — Доброго ранку!

— Привіт, Кірочко! — привітався Ярослав і швидко перейшов до суті. — Вибач, що потурбував тебе з самого ранку. Злата випадково не у тебе? Я прокинувся, а її ніде немає. Вона мені нічого не сказала. Я додзвонитися до неї ніяк не можу! Я вже не знаю, що й думати!

— Її в мене немає, — відповіла Кіра. — Так вона ніби й не збиралася до мене. Чому ти так турбуєшся? — насторожено запитала вона. — Вона хіба не на роботі?

— Ні. Злата сьогодні повинна була залишитися вдома. Я телефонував їй на робочий номер, але вона там теж не відповідає. Вчора ввечері вона погано себе почувала, вночі спала не надто спокійно, — з тривогою розповідає Ярослав. — Я навіть вирішив сьогодні попрацювати вдома, щоб бути поруч з нею. Та й взагалі вона якась напружена останнім часом, але мені не говорить нічого, — зітхає він. — Може, ти щось знаєш?

— Та ні. Начебто нічого такого, — відповіла Кіра. Але ці слова прозвучали від неї якось невпевнено. Вона й правда нічого не знала, але деякі припущення у неї все ж були.

"Якщо причина в цьому Діма, я його просто вб'ю! Не вистачало, щоб Злата ще й нервувала через цього недоумка!" — навіть від самої згадки про Діму, Кіра кипіла від злості.

— Ярославе, ти тільки не хвилюйся завчасно! Добре? Мало куди вона могла піти/ Все буде добре! Я впевнена, що вона скоро повернеться. — Кіра намагається заспокоїти Ярослава, а у самій теж душа була не на місці.

— Гаразд, Кіро, — Ярослав знову важко зітхнув. — Вибач ще раз, що потурбував тебе, — сказав він наостанок. — Спробую ще раз Златі зателефонувати. Антону передавай привіт!

— Добре, — каже в трубку Кіра. — У мене є ще час, я можу до вас заїхати. Не хвилюйся, будь ласка! — повторила вона, знаючи як Ярослав сильно боїться за Злату. Саме тому він намагався всіляко оберігати її, тримати все під контролем і стежити, щоб Злата чітко виконувала всі рекомендації лікарів. Він майже очей з неї не зводив. Кіра прекрасно розуміла як йому особливо зараз важливо знати про кожен крок Злати, щоб вона завжди була в полі його зору.

Закінчивши розмову з Кірою, Ярослав знову спробував зателефонувати Златі, але вона досі була недоступна. Він відчуває як паніка все сильніше чіпляла його міцними ланцюгами. Не знаходячи собі місця, він нервовими кроками походжав по всій квартирі з телефоном в руках, не перестаючи автоматично набирати її номер. Потім спустився у двір. Вдихнувши свіже повітря, він підняв голову вгору, дивлячись на бездонне блакитне небо за яким пропливали білі хмари. Він закрив очі, підставляючи обличчя холодним сонячним променям. Щоб відігнати від себе похмурі думки, Ярослав вирішив трохи побродити по прекрасному зимовому парку з покритими інеєм деревами, але це не дуже допомагало відволіктися, тому він повернувся додому. Час спливав дуже повільно. Злати досі не було. Ярославу здавалося, що від невідомості, де зараз знаходиться його кохана, він просто збожеволіє!

Хтось наполегливо дзвонить у двері. Ярослав швидко попрямував в коридор.

— А це ти Кірочко... — пригніченим голосом промовив Ярослав, відчиняючи двері. — Заходь! — він пропускає її у квартиру.

— Що так і не з'являлася? — запитує Кіра, переступаючи через поріг.

— Ні, — в розпачі Ярослав похитав головою. Більше не сказавши ні слова, він покрокував у бік кухні. Кіра пішла за ним. Ярослав сів на кухонний диван. Спершись ліктями об стіл, він запустив свої пальці в густе чорне волосся. Не звертаючи уваги на присутність Кіри, Ярослав дивився в іншу сторону. Мимовільні рухи його очей виражали сильне занепокоєння.

— Ярославе, ну що ти? — зітхнула Кіра. У неї серце розривалося, дивлячись на нього. — Не переживай ти так. Все буде нормально, — вона присіла поруч і поклала руку йому на плече. — У мене зараз таке відчуття дежавю! Ми це вже проходили. Ти пригадай Львів! Як ми хвилювалися тоді за Злату! А виявилося, що її просто десь носило! — Кіра намагалася хоч трохи заспокоїти його, заодно і себе теж. Ярослав різко підняв на неї тривожні очі.