Розділ 23. Вечір неонових мрій

Світ фарб протистоїть світу сенсів

Жан Бодрійар

Грудень. Нарешті настав цей довгоочікуваний день ‒ відкриття персональної художньої виставки Ярослава. Скільки зусиль було докладено для цього. Все було продумано до найменших деталей! Ярослав хвилювався, але був дуже щасливий. Він кожною своєю клітинкою відчував підтримку Злати й своїх друзів, які весь цей час допомагали йому. У пориві безмежної вдячності він неодноразово обіймав їх, кажучи що, якби не вони, у нього нічого б не вийшло.

Все проходило вельми вдало. Енергетика виставки була просто вражаючою! Перед масштабними полотнами були розставлені зручні дивани, на яких гості довго могли милуватися витворами мистецтва. У залі горіли декоративні неонові лампи, все було освітлено таким чарівним світлом, що можна навіть побачити казкову прозорість повітря! Світлові потоки спрямовані в різні сторони, було навіть продумане окреме підсвічування для кожного об'єкта експозиції. Кожна картина Ярослава несла в собі певну концепцію, розкривала особливості творчого стилю, одночасно відображаючи його прекрасні почуття і душевні тривоги.

Панувала домашня, затишна атмосфера. Грала ненав'язлива акустична музика. Відвідувачі, серед яких також були досвідчені художники, із задоволенням пригощалися закусками у вигляді сиру, фруктів, канапе, коктейльних креветок, мініатюрних пирогів, хумус і вина. Гості чудово проводили час в приємній обстановці. Занурюючись в тематику "неонових мрій", вони знаходилися в піднесеному стані, ніби потрапили в інший незвіданий світ. Це й не дивно, адже тут зібралися справжні поціновувачі мистецтва! Ярослав був у центрі уваги: до нього підходили, спілкувалися з ним, а він привітно посміхаючись, відповідав на питання, що цікавлять, але при цьому ні на хвилину не зводив очей зі Злати й намагався весь час бути поруч з нею. Дивлячись на нього, Злата відчувала гордість і захоплення. Від нього неможливо відвести погляд! Її ніжний, чуттєвий ангел. Він просто неперевершений: стрункий, високий; яскраве, чорне волосся, сяючі невичерпною живою енергією очі, чарівна посмішка. Стильні штани й ефектна сорочка з жилетом робили його образ бездоганним. Злата перевела погляд на сцену, де зараз разом з іншими запрошеними музикантами грає її сестра Соня, яка дуже зраділа, коли сестра запропонувала їй виступити на цьому заході, кажучи, що пора переходити на більш серйозну сцену і заявляти про себе. Злата завжди цікавилася творчістю молодшої сестри й підтримувала її в цьому. Задумливо опустивши повіки й повністю занурившись в музику, Софія плавними рухами доторкалася до клавіш, видаючи живу кришталеву мелодію. Чарівні космічні нотки розносилися до далеких куточків залу. У цей момент Злата ще більше переконувалася в тому наскільки для Соні це важливо – вона просто жила музикою і вже точно визначилася, чим займатиметься в житті. На ній була червона вечірня сукня, поверх якої була надягнута чорна куртка ‒ косуха, очі злегка обведені темними тінями, а її волосся з червоними пасмами гладко зачесане з боків, створювали об'ємний начіс посередині. У такому стилі вона здавалася такою дорослою і була неймовірно привабливою. Поєднання елегантності та класичного року робило Соню більш жіночною і водночас підкреслювало її брутальний характер. Відчувши притягуючий погляд сестри, Соня підняла очі й тепло посміхнулася їй. Злата відповіла на її посмішку і підморгнувши їй, вона підняла вгору великий палець, висловлюючи цим своє захоплення і схвалення. Потім Злата обернулася до своїх друзів. Кивнувши Ярославу, вона попередила його, що зараз повернеться.

— Все добре, Златко? — схвильовано запитав він, не наважуючись відпустити її руку. — Ти куди?

— Все в порядку, — заспокоює його Злата. — Я просто пити хочу.

— Давай я принесу. Чого тобі хочеться?

— Ти збираєшся мій кожен крок контролювати? — шепоче йому Злата. — Не хвилюйся! Я сама піду. Я скоро.

— Добре, — зітхнув Ярослав. — Тільки не довго.

Але Злата затрималася. У неї різко запаморочилася голова. Вона присіла на стілець біля барної стійки, вирішивши трохи відпочити.

— Злато! Ось ти де! — через деякий час вона чує знайомий, дзвінкий, як спів солов'я голосок. Злата обернулася. Її очі розширилися від несподіванки.

— Яринко??? Ти??? Не можу повірити! — не приховуючи своїх емоцій, вона обіймає львівську подругу. — Я так рада тебе бачити!

— Я тебе теж, — посміхається Ярина, щиро радіючи зустрічі. Це був неймовірний вечір.

— Ви все ж таки приїхали! Чому нічого не сказали?! А де Назар? — запитує Злата, нарешті відпустивши Ярину зі своїх обіймів.

— Хотіли зробити вам сюрприз! — весело сміється Яринка. — Ми до останнього не знали, чи вийде у нас приїхати до Києва. Навчання все ж таки. Але всі питання вирішили й ось ми тут! А Назар зараз якраз з твоїми друзями спілкується. Ти б тільки бачила, як вони зраділи, коли побачили один одного! Назар з Ярославом на одній хвилі! Ми тільки недавно прийшли сюди. В нас ще деякі справи були. Ярослав просто талант! Його роботи надзвичайні. Я вражена! Це безумовно успіх. Завтра точно вся країна дізнається про Ярослава Вишневського! — без зупину торохтить вона. Висловлюючи своє захоплення, Ярина активно жестикулює.

"Впізнаю Яринку!" — посміхається Злата, спостерігаючи за її бурхливими жестами й виразною мімікою. Смарагдові очі Ярини відображали той же веселий блиск.

— Так, все проходить досить вдало, — погоджується з нею Злата, озираючись на всі сторони. — Схоже, що всі задоволені. По іншому і бути не могло. Тішить, коли люди тяжіють до прекрасного!