Розділ 17.2 Дива трапляються

— Ех, Кірочко, — сумно зітхнула Злата. — Тобі не зрозуміти цього.

Пролунав дзвінок у двері.

— Це Ярослав! Піду, відчиню! — Злата піднялася з місця і вийшла в коридор. Через пару секунд Кіра почула клацання вхідних дверей.

— Ще один! Ви змовилися? Ти нормальний взагалі?! — з коридору долинув незадоволений голос Злати.

— Злато, що таке? Чого ти знову завелася! — запитує Кіра, вийшовши за нею в коридор. — Що тут відбувається?

— Нічого! — буркнула у відповідь Злата і знову обернулася до Ярослава. — А ти зараз же йдеш в душ і змиваєш з себе ці чортові парфуми! Або до мене взагалі не підходь! Зрозумів?

— Злато, ти чого? Я щойно з душу, — не розуміючи її обурення, Ярослав робить крок вперед.

— Я сказала, не підходь! — Злата відштовхнула його від себе. — Мене зараз знудить від вас обох! — сердито пробурмотіла вона. Запах чоловічих і жіночих парфумів одночасно ставав просто нестерпним. Ще трохи і її просто виверне навиворіт Більше не кажучи ні слова, вона пішла в кімнату.

— Що це з нею?! — розгублено запитує Ярослав Кіру, користуючись моментом, поки Злата їх не чує. — Що тут сталося? Ти щось знаєш?

— Та не знаю, — Кіра стискає плечима. — Але думаю, що нічого страшного, — вона поплескала його по плечу. — Просто будь до неї уважнішим. Спостерігай за її станом, — загадково промовила дівчина. У цей момент Злата вже повернулася до них.

— Тримай! — вона подала Ярославу чистий рушник.

— Та що з тобою! Ти це серйозно? — у Ярослава очі розширилися від подиву.

— Більш ніж! В душ! — Злата вперто стоїть на своєму.

— А ти мені спинку потреш? Га? — він грайливо підморгнув їй і чарівно посміхнувся.

— Ага! Губу назад закатай! Розкатав до п'ят! Йди вже! — Злата не припиняє наполягати.

— А як же одяг? Він теж пахне парфумами! І взагалі, ти якась дивна, Злато! Може, ти поясниш мені, що відбувається? — поведінка Злати викликала у нього повне здивування та розгубленість.

— Гаразд, піду, пошукаю тобі якусь сорочку. Десь повинна бути ...

— Не зрозумів... Чого?! — Ярослав і Кіра в подиві переглянулися між собою й одночасно кинули питальні погляди на Злату, вимагаючи пояснень.

— А чого ви так дивитеся на мене? Очицями ляскаєте, га? — прочитавши їх думки, які на лобі було написано, Злата незворушно подивилася на них. — Це мої! Ну подобається мені спати в чоловічих сорочках! Багатьом дівчатам подобається. Це тааак прикольно! Кайфово просто!

— Злата, ну ти даєш! "Прикольно", "кайфово", — засміялася Кіра. — Незвично чути ці слова у твоєму лексиконі! Це не властиво тобі.

— Це все Сонька моя! — сміється у відповідь Злата. — Молодша сестричка на мене погано впливає! У неї взагалі, що не слово, то сленг! Іноді мені здається, що ще трохи й вона розучиться нормальною мовою розмовляти! Гаразд, я все ж таки сходжу за сорочкою. На мені вони вільні, а йому буде як раз! — вона глянула на Ярослава оцінюючим, кокетливим поглядом. — Як ви могли про мене так подумати! — вимовила Злата з награною образою. — Гаразд Ярослав ще ... Він чоловік! З ними все ясно! А ти, Кір? Стільки років з тобою дружимо, а ти не знаєш про мою "пристрасть" до чоловічих сорочок! Погано ж ти мене знаєш.

— Ага! "Знаєш" ... Будеш тут знати! Ти ж не людина, а ходяча "головоломка", яку неможливо до кінця розгадати! — жартома, виправдовується Кіра. — Гаразд, друзі! Мені пора вже, — вона посміхнулася дивлячись на них, дістаючи з вішалки свою куртку.

— Вже йдеш? — запитує Злата. — Шкода, — вона сумно зітхнула.

— Так, мені потрібно йти, — відповідає Кіра. — Я так розумію, що плани на вечір скасовуються? Чи ми зустрічаємося сьогодні в нашому кафе?

— Чому скасовуються? — Злата подивилася на подругу нерозуміючим поглядом.

— Ти ледве на ногах стоїш! Ось я і подумала ... Може, тобі краще залишитися сьогодні вдома?

— Та все нормально! Ми прийдемо. Нам і так останнім часом рідко вдається бачитися.

— Ну дивись, — з сумнівом промовила Кіра. — Тоді до вечора!

— Дякую, Кірочко, що прийшла! — щиро дякує Ярослав наостанок.

— Немає за що. Звертайтеся! — Кіра знову посміхнулася і підморгнула йому у відповідь. — І так! Ти все ж таки подумай про те, що я тобі казала, — вона звернулася до Злати — Так, про всяк випадок! Ну все! Бувайте.

— Бувай, Кіро! — помахала на прощання Злата.

— Про що це вона? — запитує Ярослав, коли за Кірою зачинилися двері.

— Та ні про що, — махнула рукою Злата. — Не звертай уваги! Просто Кіра у нас оптимістка! Йди в душ!

— Та що ти все заладила!

— Ярославе, я серйозно! Я не можу більше, — благально промовила Злата.

"Та що ж таке?!" — вона відчуває, що їй стає ще гірше. Її кидає то в жар, то в холод.Знову сильно запаморочилась голова, а свідомість затуманилась. Відчуваючи, як підкошуються ноги, і вона ось - ось впаде, Злата сперлася спиною об стіну і повільно спустилася на підлогу.

— Злато! — злякано вигукнув Ярослав і тут же підбіг до неї. — Злато, ти чуєш мене? Отямся! — він легенько б'є її по щоках. — Та що з тобою?!