Розділ 16.1 Країна Вранішнього Сонця

Раніше мені здавалося, що японське «в майбутньому» означає «швидко» або «з часом», але це не так. Це «в майбутньому» відноситься не до часу, а до іншого плану буття. Воно означає «іншого життя», в інший час

Вілл Фергюсон

Японська осінь. Чарівна пора! Вона приходить нечутно і вся у відтінках. Ще зелене листя бамбука і яскраве сонце освітлює простір перед сезоном циклонів. Вже не спекотно, прозоріше повітря, сутінки стають густішим. Це час споглядання багряного листя кленів момідзі! Естетика! Скороминуща яскравість є знак в'янення, перший акорд у новій гамі розпаду.

Злата з Ярославом прогулювалися по токійському парку Хібія, який розташований в самому центрі міста та насолоджувалися його величністю й первозданною красою. Гра контрастів парку та сучасного Токіо просто вражаюча!

— Ярославе! Тут просто казково! — не перестає захоплюватися Злата. Її емоції били через край! Вони саме підійшли до пам'ятника капітолійської вовчиці, яка годувала своїми грудьми засновників Риму: Ромула і Рема.

— Так, — погоджується Ярослав, тримаючи Злату за руку. — Тут неймовірно красиво! — він посміхається, дивлячись на її сяюче щасливе обличчя.

Країна Вранішнього Сонця зачаровує, захоплює. Японія – дуже яскрава дивовижна країна. Країна гори Фудзі, мистецтва орігамі, прекрасних дерев бонсай, чарівних сакур і традиційних чайних церемоній. Тут гармонійно поєднуються снігові гірські вершини, водоспади, ущелини з хмарочосами, середньовічні замки з буддійськими храмами. Захоплює нестандартне змішання стилів архітектури.

****

Настав сонячний осінній ранок. У вікно доносився шум з вулиці. Місто прокидалося і починало жити своїм метушливим життям. Кіра розплющила очі й солодко потягнулася в ліжку. Антона поруч не було. Швидко накинувши халатик, дівчина вийшла зі спальні. Вона застала коханого на кухні: він сидів за столом, насолоджуючись ранковою кавою, а його погляд був спрямований в монітор ноутбука. Поруч були розкладені якісь папери.

— Доброго ранку, коханий! — Кіра підійшла до Антона і припала до його губ ніжним поцілунком.

— Доброго ранку, кохана! Виспалась?

— Угу, — Кіра сіла Антону на коліна й обвила руками його шию. — Що ти робиш?

— З документами розбираюся. На роботі повний завал! Тому не чекай мене сьогодні. Буду пізно. — діловим тоном попереджає Антон

— Знову?! — насупилася Кіра. — Я тебе майже не бачу! — вона не припиняє скаржитися на дефіцит уваги Антона. — Скільки можна?

— А що мені ще залишається? Там без мене зробити нічого не можуть! Звільню всіх до бісової матері! — Антон злегка вдарив кулаком по столу.

— А працювати, хто тоді буде? — сміється Кіра.

— Ти думаєш, що не знайдеться бажаючих? – гмикнув Антон, усміхаючись одним кутиком губ. — Та повно!

— Ну милий, — Кіра грайливо закліпала своїми блакитними, чистим, як кришталь, оченятами. — Іноді я відчуваю себе покинутим футбольним полем, куди лише зрідка приходять пограти.

— Гаразд, — здається Антон і знову цілує Кіру. — Давай так... Сьогодні я трохи розгребу свої справи, а завтра я влаштую тобі романтичний вечір. Домовилися?

Кіра не могла повірити своїм вухам: "Вау! Спрацювало! Злата мала рацію: метафора і гумор – найкоротший шлях до розуміння!". І ніяких докорів! Адже вони пробуджують почуття провини, а за цим, як правило, стоїть невиявлена агресія. Вдала метафора призводить до осяяння й нового розуміння складності у відносинах. Вона спрямована через образи до почуттів. А це найкоротший шлях до усвідомлення проблеми. І не обов'язково говорити все "в лоб" – це не з жіночої сутності.

— Обіцяєш?

— Обіцяю! — з готовністю відповів Антон і демонстративно приклав руку до серця. У цей момент в кухню забіг лабрадор з повідцем в зубах. Виляючи хвостом, він дивився на Кіру й Антона розумним поглядом і всім своїм виглядом давав зрозуміти, що йому пора гуляти. Дивлячись на цю забавну картину, Антон з Кірою голосно розсміялися.

— З Дарсі йдеш гуляти ти! Твоя черга! — нагадує Кіра. — А я поки сніданок приготую.

— Так, мій командир! — Антон піднімається з місця й акуратно збирає папери зі столу.

— До речі, ти пам'ятаєш, що через пів години Ярослав зі Златою телефонуватимуть?

— Так, звичайно! — в передчутті посміхається Антон. — Я встигну. Ходімо, Дарсі! — він чіпляє повідець собаці за нашийник і поплескує тварину по спині. — Я скоро, Кірочко!

****

— Привіт, друже! Раді тебе бачити! — вітає Антон Ярослава, коли вони з Кірою, нарешті, зв'язалися з ним по відеозв′язку.

— Привіт, друзі! — вітається Ярослав і махає їм рукою. — Як ви там?

— Та все добре! — відповідає Кіра. — Як ви? Чому ти один? Де Злата? — запитує вона, помітивши, що її подруги немає по той бік екрана.

— Вона зараз підійде, — уст Ярослава торкнулася загадкова усмішка.

— Як долетіли? Як там в Японії? — Антон засипає питаннями слідом за Кірою.

— Перше враження, коли опиняєшся в Японії – ти наче потрапляєш у зовсім іншу реальність і стаєш героєм якогось фантастичного кіно чи мультфільму, — з захопленням розповідає Ярослав. — Технології тут вражають. Здається, що епізоди фільму "Термінатор. Повстання машин" в найближчому майбутньому стануть не фантастикою, а реальною дійсністю!