Розділ 15.3 Молодша сестра. (Вбивча фраза)

— Знаєш що? Вимикай ноутбук! Сеанс закінчено! "Фільм жахів" я тобі й в реальному житті влаштую! — голос Злати почав тремтіти. Буря емоцій душила зсередини. Ці слова Соні морально убивали Злату. Вони нещадно розтоптали її! Це був удар нижче пояса. Соня застосувала проти неї потужну зброю.

— Злато! Постривай! — Соня швидко зіскочила з місця і кинулася слідом за сестрою, яка мала намір вийти з кімнати. Але Злата простягнула руку вперед, зупиняючи Соню.

— Не треба за мною йти! У мене немає ні найменшого бажання зараз з тобою розмовляти, тим паче бачити тебе! — Злата залишалася категоричною.

— От я дура! — в розпачі вилаялася Соня, коли двері за Златою зачинилися. — Що ж я наробила?!

Вона так і не зважилася слідувати за сестрою. Соня прекрасно розуміла, що зараз Злату дійсно, краще не чіпати. Потрібно дочекатися, коли емоції трохи вщухнуть і вранці спокійно про все поговорити ...

Злата повільними кроками увійшла на кухню й важко опустилася на стілець. Вона відчувала себе такою пригніченою і спустошеною. У неї більше не залишилося ніяких емоційних сил. Хотілося плакати, але сліз не було. Було таке відчуття, що вона перебувала у якомусь вакуумі. Все навколо знаходило сірі відтінки. Було дуже боляче, але їй здавалося, що вона вже не відчуває це. Злата немов "на автоматі" взяла в руку ніж, який лежав на столі. Вона довго і наполегливо дивилася затуманеним поглядом то на гостре лезо ножа, то на своє зап'ястя. Дівчина була в одному кроці від непоправного. Ще трохи й вона перестане себе контролювати. Раптовий дзвінок мобільного миттєво подіяв на неї.

"Господи! Що ж я роблю?!" — схаменулася Злата і струснула головою, проганяючи від себе жахливі думки. Коли вона глянула на екран телефону, її губ торкнулася сумна посмішка: "Як же ти вчасно!"

— Так, Ярославе! — відповідає Злата. — Ні, не розбудив. Я не спала ще. Що у мене з голосом? Тобі здалося. Все нормально. Зараз? — вона подивилася на годинник, який вже показував північ. — Добре, я зараз вийду.

Ніч була безмісячною та спокійною. Небо темне ‒ темне, а зірки були неприродно яскравими й грали, немов блискучі діаманти. Ярослав задумливо стояв під помаранчевим світлом вуличного ліхтаря, що висвітлював його силует. Це світло з тінню від листя створювали чудову картину. Ніч – це час щирості, роздумів. Вона несла в собі безмежне натхнення. У ній був особливий сенс. Біла футболка Ярослава відмінно контрастувала з його волоссям, яке були чорні, як ця таємнича ніч. Він прекрасний! Немов якесь божество спустилося з небес! Здається, що навіть найталановитіший художник не зміг би передати це на полотні. Це неймовірно! Замилувавшись ним, Злата зробила крок. Відчувши її присутність, Ярослав підняв свої темно-карі очі. Вони, як два бездонні вири! Немов, океан випромінює добро, тепло, ласку і любов. Ярослав чарівно посміхнувся і рушив назустріч Златі.

— Золотко моє. Злато! — Ярослав огортає її у свої теплі обійми, в яких було так затишно, спокійно. Безпечно. — Я так злякався, коли прокинувся, а тебе немає поруч. Я телефонував ще раніше, але ти не відповідала. Я подумав, що ти знову ...

— Ось значить, якої ти про мене думки! — Злата тихенько засміялася, розуміючи що саме він має на увазі. — Все добре. Просто мені потрібно було йти. Я тобі записку залишила.

— Так, я бачив, — Ярослав посміхнувся їй у відповідь. — Це мене і заспокоїло. Прогуляємося? — він узяв її руку у свою гарячу долоню.

— Так звісно.

Не поспішаючи, вони прогулювалися неподалік від будинку і насолоджувалися цією величністю ночі. У ній відчувалася глибока лірика, блаженство. Вітру не було, а повітря тепле та приємне. Було тихо, порожньо, лише зрідка з'являлися поодинокі перехожі. Пройшовши по алеї, вони сіли на лавку. Злата лягла, поклавши голову Ярославу на коліна, а він ніжно погладжував її по лобі, поправляючи їй волосся.

— Дивись, Златко! Зірка падає! — заворожено каже Ярослав, дивлячись на бездонне небо.

— Он ще одна! — Злата вказує на падаючу зірку. — Це ж зорепад! — захоплено вигукнула Злата. — Небо плаче зірками!

— Це просто зачаровує! Красиво, правда? А кажуть, що в місті зірок не видно! Злато, про що ти мрієш? — він запитав так тихо, ніби зараз відбувалося якесь таїнство. Ярослав відвів погляд від прекрасного нічного неба і пильно подивився в її красиві очі – вони приголомшливі! У них чистота непорочної дитини! Дуже незвичайні очі! З іскорками, які спалахували, мов бенгальські вогні. Її погляд ‒ глибокий, ніжний, що затягує, як це чудове зоряне небо. І сила цього погляду була просто колосальною! У ньому була ціла магія.

— Про диво, — без роздумів відповіла Злата. — А ще ... я мрію про те, щоб ти завжди був поруч.

"Я хочу бути здоровою!" — вона сумно зітхнула.

— Ярославе, мені страшно. Я боюсь.

— Боїшся?! — перепитав Ярослав, щиро дивуючись з того, як така мудра, сильна дівчина може чогось боятися. — Чого? Чому?

— Я боюся, що одного разу я стану тобі не потрібна і ти зникнеш з мого життя. Просто підеш, — від цих власних думок, Злату всередині все пересмикнуло. — Я не хочу втрачати тебе!

— Златочко, — Ярослав легенько підняв її й взяв її обличчя у свої долоні. — Дурненька моя! Подивись на мене! Що ти таке кажеш? Навіть не смій думати так! Чуєш? Не смій! Я тут із тобою! Я тебе ...

— Не кажи нічого! — намагаючись його зупинити, Злата доторкнулася кінчиками пальців до його губ. — Давай просто помовчимо! Як говориться в одному вірші, найважливіші фрази повинні бути тихими! Мені так добре зараз! — дивлячись на коханого, вона все більше відчувала кожною клітинкою своєї душі, що Ярослав та людина, яка поважає її, любить всю цілком, попри її недоліки. Це та людина, яка зможе зробити її щасливою по ‒ справжньому; такою щасливою, коли ти не ходиш, а пурхаєш в повітрі. Він здатний допомогти здійснити її мрії, захистити від цих страхів. І найголовніші, потужні події життя відбуваються за межею звичного. Коли тобі хвилююче та страшнувато. Коли не віриться, що це може статися саме з тобою. Ось в цій точці починається справжнє щастя і важливо не упустити його, не відштовхнути, а довіритися йому. Кожне подолання себе додає внутрішньої сили. І боїмося ми більше не приниження або своєї незначущості, а успіху і цього ж самого щастя! Адже насправді не складно зрозуміти чого ти хочеш, складно собі в цьому зізнатися.