Розділ 15.1 Молодша сестра. (Вбивча фраза)

Випущене слово не впіймаєш

Горацій Флакк Квінт

Повертаючись від Ярослава, Злата дуже поспішала. Вона і так занадто затрималася, а вдома її чекала сестра. Решту канікул Софія вирішила погостювати у Злати. Вона частенько приїжджала до старшої сестри й вже добре орієнтувалася по Києву. Мала тут друзів. Соня росла неординарною, своєрідною дитиною, захоплювалася музикою, вже пробувала створювати свої власні пісні, і виходило в неї це досить - таки непогано. Після закінчення дев'ятого класу вона планувала вступати до вищого музичного училища. І навіть вмовила батьків купити їй синтезатор. Софія звикла отримувати все, що їй хочеться. Найбільше вона любила рок, тому в Києві часто проводила час з вуличними музикантами, які грали на різних інструментах. Соня охоче репетирувала разом з ними, була такою собі "дівчинкою з району" з хуліганським темпераментом. Насичене чорне волосся по плечі, деякі пасма були пофарбовані в червоний колір. Майки, драні джинси, чорні нігті, по кілька браслетів на двох зап'ястях ‒ це був її звичайний повсякденний стиль. На відміну від своєї сестри, яка була більш жіночною і майже весь час ходила на підборах, Соня ж надавала перевагу кедам, кросівкам... більш зручному взуттю.

Попри конфліктний підлітковий характер Соні, який в основному проявлявся через небажання слухати, Злата вміла знаходити до неї правильний підхід і завжди могла з нею домовитися. Вони дуже любили одна одну. Злата навіть частенько захищала молодшу сестричку перед батьками. Проте вона була до Соні справедливою і суворою. Злата вибудовувала з нею довірливі відносини, завжди цікавилася життям сестри, її проблемами, її музикою, захопленнями, намагаючись таким чином ненав'язливо тримати все під контролем.

— Соню! Я вже вдома! — гукнула її Злата, увійшовши у квартиру, але у відповідь – тиша. Дівчина обійшла всі кімнати, але Софії у квартирі не було.

"Знову кудись пішла. Що за непосида?" — Злата збирається телефонувати сестрі, але помітивши телефон Соні, який недбало лежав на дивані, вона відразу ж залишила цю безглузду затію.

"Знову цей безлад! Хтось у мене отримає!" — вона невдоволено глянула на розкидані по всій кімнаті речі Соні. Докірливо кивнувши головою, Злата попрямувала на кухню, щоб випити чашечку зеленого чаю. В голові був повний емоційний хаос. Дівчина намагалася привести свої думки до ладу, але вони всі були тільки про Ярослава. Її досі приємно лоскотало всередині, коли вона думала про те, що відбувалося лише годину тому в його майстерні. Це було неймовірно! Незабутньо. Златі зовсім не хотілося думати про своє минуле, про те, що буде потім. Це вже неважливо. Вона відчуває себе шалено щасливою зараз. В теперішньому. Хай там як, вона знала, що Ярослав ‒ це найяскравіше, казкове, що є в її житті! А попереду ще чекала поїздка в прекрасну Японію. Вже всі питання пов'язані з документами були улагоджені. Зробивши ковток гарячого чаю, Злата посміхнулася одним куточком губ, згадавши про те, як Ярослав заснув незабаром після того, як вийшов з душу. Він такий зворушливий, коли спить! Вона могла так нескінченно дивитися на його умиротворене обличчя і, милуючись, легенько торкатися до його щоки, волосся. Злата пішла тихесенько, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити Ярослава, і залишила йому записку: "Це було прекрасно! Я люблю тебе. P.S. І все ж, обов'язково поїж, МІЙ художнику!". Вона поклала її поруч на тумбочці. Ярослав відразу побачить, як тільки прокинеться. З чудесних думок Злату вивів звук вхідних дверей.

— Соню, це ти?

— Я, я! — долинув з передпокою голос Софії.

— Злат, я вирішила зробити татуювання! — заявляє Соня, вбігши на кухню з пакетом в руках.

— Щоо? — Злата мало чаєм не захлинулася від почутого. — Яке татуювання?! Ти на сонці перегрілася?

— Ойй! Злато, як же ти мене бісиш, коли "матусю" вмикаєш! — Соня скорчила незадоволену гримасу. — Ну-ну чому відразу "перегрілася"?

— Та тому! — в емоціях вигукнула Злата. — Ти мене до інфаркту доведеш зі своїми "раптовими" заявами! Хоча ні. З тобою це цілком очікувано! Чому я дивуюся ?!

— Що тут такого? Я дійсно хочу зробити тату! — не вгамовується Соня.

— Сядь, будь ласка! — Злата розуміє, що Соня налаштована цілком рішуче. — Давай разом спокійно обговоримо це. Послухай мене! — продовжила вона, коли Соня на подив, слухняно сіла на стілець. — Ти зараз дієш імпульсивно, тому потрібно гарненько все обдумати, зважити, перш ніж щось робити ... З часом у тебе можуть змінитися погляди на життя, будеш мислити по ‒ іншому, і татуювання, яке ти зараз зробиш, вже не буде актуальним і перестане мати для тебе якесь значення. Підрости ще трохи, а потім розберешся, чи дійсно тобі це потрібно. Якщо ти вже так хочеш, я пропоную поки зробити мехенді. Це прекрасна альтернатива тату. Дуже красиво й ефектно. Тим більше зараз ще літо. Ну як? Згодна?

— Гаразд, — неохоче погоджується Соня, йдучи на компроміс. — Вмовила.

— От і добре! — задоволено вимовила Злата. — Розкажи, чим займалася? Де ти була?

— В супермаркет ходила, — відповідає Соня. — У нас холодильник майже порожній, ось й вирішила піти купити продуктів. Бо моя сестра мене голодом морить.

— Ой, ти бідолашна моя, нещасна... Сходила за продуктами. Молодець! А гроші де брала?

— У тебе. Де ж ще?

— Сонько, мені не подобається те, що ти без дозволу береш у мене гроші. Домовимось, якщо тобі потрібно, ти просто питаєш у мене. Verstehen? — голос Злати звучав спокійно, але твердо.