Розділ 13.3 Львівські дощі

— Злато! Уявляєш? Я зараз тобі такеее розповім, — Кіра кулею влетіла в номер. Їй просто не терпілося повідомити Златі якусь "сенсаційну" новину. — Я тільки що таке побачила. Ти не повіриш! — вона проговорила так швидко, що Злата насилу розібрала її слова. Кіра підбігла до неї й присіла поруч на ліжку.

— Так, стоп, Кіро! — Злата простягнула руки схрестила їх, намагаючись цим жестом "охолодити" бурхливі емоції Кіри, і подивилася на неї здивовано ‒ питальним поглядом. — Взагалі ‒ то, доброго ранку! А тепер давай спочатку і повільніше. Що ти побачила? Інопланетян? — пирснула Злата, ледь стримуючи внутрішній смішок.

— Ой, і зовсім не смішно, — ображається Кіра. — Я серйозно, між іншим...

— Гаразд ‒ гаразд. Я вся в увазі! Уже заінтригована, — Злата сіла зручніше і, зробивши серйозний вираз обличчя, приготувалася слухати Кіру.

— Я до Ніки заходила щойно ... — починає емоційно розповідати Кіра.

— Ну і?

— Я Ігоря у неї застукала! Вони сплять зараз! РАЗОМ! — випалила Кіра, підкресливши останнє слово, імпульсивно ляснувши себе по коліну. — Уявляєш! Ніколи б не подумала. Вероніка й Ігор. Несподівано проте ... — задумливо промовила дівчина. — Схоже на те, що їх учора так накрило бурхливою пристрастю, що навіть двері забули замкнути!

— Ох, Кіро... Я не можу з тебе, — Злата голосно розсміялася. — Іноді твоя "безпардонність" мене просто вражає! Ти постукати спочатку пробувала?

— Ти чого ржеш? — Кіра здивовано подивилася на подругу, абсолютно не беручи до уваги те, що сказала Злата. — У мене мало всі фарби з лиця не зійшли! Добре, що вони сплять міцно і не почули, як я увійшла ... Стривай ‒ но! Ми ж вчора, м'яко кажучи, не зовсім тверезі були... — дівчина згадує вчорашній вечір. — А якщо вони це ... Оййй, що ж тоді буде, — вона злякано прикрила рот долонею.

— Та не хвилюйся ти! — Злата прекрасно зрозуміла, про що зараз подумала Кіра, тому поспішила її заспокоїти. — Якщо чесно, то ти мені "Америку не відкрила". Вони дійсно разом. Я підозрювала спочатку про це, а потім одного разу побачила, як вони цілувалися. І мене теж не помітили. Ось тоді мої припущення й підтвердилися, — Злата загадково посміхнулася, поглядаючи на подругу. Кліпаючи віями, Кіра втупилася на неї широкими блакитними очима.

— Ти знала? І нічого мені не сказала ?! — Кіра ображено надула губки. — А я так рвалася до тебе, щоб розповісти це... Так не цікаво! — в її голосі почулися нотки розчарування.

— Вони ж нам нічого не розповідають, так чому я повинна щось говорити? Це ж не моя таємниця, — пояснює їй Злата.

— Але чому вони мовчать?! — не вгамовується Кіра. — Ми ж друзі! Пораділи б за них!

— Без поняття! — Злата знизала плечима. — Мабуть, на це є якісь причини. Прийде час, вони самі все скажуть. А поки ... Тсс - с! — вона піднесла вказівний палець до губ. — Вдаємо, що ми нічого не знаємо. І радіємо за них мовчки. Щастя любить тишу.

— Так, але ...

— І ось що... — перервала її Злата. — Пообіцяй, що ти не будеш приставати до них зі своїми розпитуваннями з цього приводу. Я тебе ж знаю.

— Та ну тебе... Я що зовсім вже? — фиркнула у відповідь Кіра. Вона злегка нахилилася й заглянула Златі в обличчя. — Ну, а ви? Ви з Ярославом разом? — несміливо запитала вона.

— Ох, Кірочко... — Злата важко зітхнула. — У мене таке відчуття внутрішнього протиріччя, що я вже сама нічого не розумію. Ніколи б не подумала, що для мене це буде так складно! Я, як психолог, навіть відчула себе "некомпетентною" в цьому, тому що сама з собою нічого вдіяти не можу, — сказавши це, дівчина спробувала посміхнутися. — Мені здається, що він зовсім не почув те, що я йому говорила. Він просто викинув це з голови, як щось зовсім неважливе, непотрібне. Ярослав не усвідомлює, що...

— Але він же кохає тебе! Це ж так очевидно! Варто тільки поглянути в його очі, коли ти поруч! — вигукнула Кіра, не давши Златі договорити.

— Та знаю я! Я не сумніваюся в його коханні. Навіть, якщо відчуваєш, що глибоко закоханий, це не означає, що відносини складуться. Ярослав... він... — вимовляючи його ім'я, Злата відчувала такий трепет всередині й, як ніби отримавши певний сигнал, її серце починало битися ще швидше і, прокидаючись з новою силою, почуття ставали ще виразнішими, сильнішими. Навіть зараз вона зловила себе на цій думці, що вони розійшлися всього кілька хвилин тому, а вона вже за ним дуже сумує і в цю хвилину подумки перебуває з ним. — Мабуть, в людському мозку є певна область, що відповідає за обробку суджень, і коли людина кимось захоплена, ця частина мозку ніби спить і людина насправді стає фізично не здатною побачити недоліки в тому, кого кохає. Судячи з усього, це хитрий біологічний прийом, — Злата задумливо сфокусувала погляд в одну точку, намагаючись розібратися у своїх думках, які наполегливо накочувалися величезною хвилею. — Я розумію, що не можу тримати його. І відпустити теж не можу. Без нього в моєму житті настане порожнеча. Я вже не хочу відштовхувати Ярослава і говорити йому останні слова.

— Златко, — звертається до неї Кіра з такою любов'ю і теплотою в голосі. Їй так зараз хотілося підтримати свою подругу, щиро обійняти її. — Так може і не треба цього робити? — благально просить вона. — Пам'ятаєш "Маленького принца"? Пильне лише серце, найголовнішого очима не побачиш. Прислухайся до свого серця. Не жени Ярослава!

— Кірочко, так я вже й не жену його. Як сама бачиш... Я намагалася, але це виявилося неможливо. Він ув'язався за мною. І все. І що ти будеш робити? Але розумієш, ця тема колись все ж таки знову спливе. Від цього нікуди не дінешся. Хіба що, у випадку з Ярославом це відбудеться не так скоро, — на обличчі Злати знову з'явилася легка, сумна посмішка. — Це ж творчі люди! Вони ж, як птахи в польоті! Їм потрібна свобода, простір ... Вони живуть у своєму власному світі, весь час знаходяться в пошуках себе і нових джерел натхнення. Для більшості з них сім’я, діти – це щось "віддалене". Вони дуже довго до цього йдуть. Я думаю, що Ярослав не виняток. У нього багато планів, ідей! Він весь в мистецтві. Ярослав реально заслуговує набагато кращого.