Розділ 13.2 Львівські дощі

— Значить домовились. Як тільки повернемося до Києва, я відразу ж займуся цим. А зараз мені вже пора йти, — з сумом повідомляє Ярослав, глянувши на годинник. — Перед заходом я ще повинен з Назаром побачитися. Він хоче мені свої ескізи показати. Потрібно допомогти йому. Назар з Яриною ще хочуть з нами зустрітися перед нашим від'їздом.

— Так, я пам'ятаю про це.

— Гаразд, я побіжу. Ми ще повернемося до нашої теми, — він швидко цілує її в щічку і прямує до виходу.

— Ярославе! — покликала його Злата, поки ще він не зник за дверима. — Хай щастить! У тебе все вийде. Я вірю в це! — тихо і впевнено промовила вона.

— Дякую дуже, — Ярослав обернувся до неї. Він осяяв її самою зворушливою і чарівною посмішкою, яка тільки може бути. Ця його посмішка випромінювала всю найяскравішу гаму почуттів. — Для мене було важливо почути це від тебе, — він ще кілька секунд дивився на неї багатозначним поглядом, потім неохоче вийшов з її номера.

_____

Кіра дуже швидкими кроками йшла по коридору готелю, прямуючи до Злати. Вона дуже поспішала і шляху ледь не зіткнулася з Ярославом.

— Ой, Ярославе! — зніяковіло промовила дівчина, не сподіваючись його зараз побачити. — Привіт!

— Привіт, Кірочко! — привітався хлопець, ввічливо посміхаючись. — І бувай!

— Вже йдеш?

— Так. Мені потрібно поквапитися, — кинув на ходу Ярослав, махнувши Кірі рукою. — Ще побачимось.

— Бувай! Ми будемо тебе чекати й тримати за тебе кулачки, — Кіра вслід помахала йому рукою.

"Який він все ж таки дивовижний!" — вона захоплено подивилася услід хлопцеві з дуже привабливою зовнішністю і внутрішньою красою, яка так випромінювала. Кинувши ще раз на нього швидкоплинний погляд, Кіра знову поспішила до подруги.