Розділ 12. Нове знайомство

Вдале знайомство - це правильні люди в потрібний момент

Марк Леві

Львів зустрів привітними сонячними променями й ранковою прохолодою. Це дивовижне місто з багатовіковою історією. Місто, в якому переплелися культури різних народів. Перлина Європи, яку поволі відкриває для себе світ. Львів – це унікальне поєднання Заходу і Сходу. Варто хоча б раз у житті побувати тут: походити вузькими вуличками зі старовинною бруківкою, проїхатися на жовто ‒ червоному трамвайчику в самому центрі, випити чашечку львівської кави в одному з тихих європейських кафе, і зануритися в епоху середньовічного міста. В архітектурі Львова сплелися маленькі вулички Італії й Відня, відчуваються «відтінки» Праги й Флоренції, але водночас він має свій неповторний колорит. Тут гармонійно поєдналися старовина і сучасність, змішалися різні архітектурні стилі: готика, бароко, ренесанс, романський стиль, рококо та ампір, а також зустрічається сучасна еклектика і конструктивізм.

Вийшовши з вагона на перон, Злата поправила рюкзак на плечі й подивилася вгору на красиве арочне перекриття, зроблене з металу і скла.

— Ласкаво просимо у Львів! — з тихим захопленням вимовила Злата. Ярослав підходить до неї й, не звертаючи увагу на людей, з легкістю піднімає її й кружляє навколо осі.

— Ти що робиш? — сміється Злата, дивлячись на Ярослава зверху вниз та поклавши свої долоні на його мужні плечі. — Опусти мене, будь ласка!

— Ні. Нізащо! — не поступається Ярослав, перебуваючи під впливом романтичної львівської атмосфери. Вони доторкнулися чолами, не відводячи один від одного очі. Вони говорили без слів. Почуттями. Думками. У цей момент світ існував тільки для них. Навіть деякі перехожі, посміхаючись, з розчуленням поглядали на них.

— Вони такі класні! — Кіра милується Златою і Ярославом. Обіймаючи Антона, вона притискається до його грудей.

— Так, вони дуже милі, — погоджується з Кірою Антон. — У них обов'язково все буде добре.

— Сподіваюся. Ти ось на цих подивися! — Кіра кивнула на Вероніку й Ігоря, які трималися осторонь і про щось мило воркували, кидаючи один на одного загадкові погляди. — Невже в них ...

— Тобі здалося, — відмахується Антон, перебиваючи Кіру.

— Ну ‒ ну, "здалося"... Та звичайно, — її інтонація говорила про те, що вона не згодна з Антоном. — Ми довго ще будемо на вокзалі стояти? Агов, друзі! Ходімо вже! — Кіра махнула рукою, кличучи Вероніку з Ігорем.

В більшості всі відомі пам'ятки Львова зосереджені в центральній частині міста, що значно полегшує їх огляд. Тому щоб не втрачати час, друзі вирішили пішки прогулятися прямо до центру міста. Храм Святих Єлизавети та Ольги ‒ перша пам'ятка, яка зустрілася їм по дорозі. Друзі не поспішаючи насолоджувалися прогулянкою по місту, фотографувалися і ділилися своїми враженнями про Львів.

— Злато, з тобою все нормально? — запитує Ярослав. Помітивши, що вона почала відставати, він різко зупинився і стурбовано глянув на змучений вигляд дівчини. — Ти добре себе почуваєш? — хлопець бере в руку її долоню, а іншою гладить її волосся, яке було красиво заплетене в косу "водоспад".

— Не хвилюйся! Я погано спала, тому не виспалася. Ось і все, — заспокоює Злата.

— Щось трапилося? — Кіра відразу же підбігла до них.

— Та все нормально! — в голосі Злати почулося легке роздратування. Їй зовсім не подобалося, коли над нею "тремтіли". Вона дістала з рюкзака пляшку з водою і зробила кілька ковтків.

— Точно? — не заспокоюється Кіра.

— Відчепись від неї, Кіро! — вступає Ярослав, відповідаючи за Злату. — Вона вже сказала, що все в порядку.

— Друзі, ми хоч правильно йдемо? — Ігор сумнівно озирається по сторонах.

— Ніби так, — каже Ярослав. Та й можна навігатор ввімкнути на телефоні.

У цей момент повз проходила молода, дуже симпатична пара. Помітивши трохи спантеличених туристів, хлопець з дівчиною відразу підійшли до них.

— Вам чимось допомогти? — привітно звернулася дівчина зі світлим волоссям і зеленими очима. Вона була одягнена в легку літню сукню, прикрашену сучасною українською вишивкою. Це було дуже красиво і робило образ дівчини ніжним та святковим.

— Будемо вам дуже вдячні! — Антон ввічливо посміхнувся їй у відповідь. — Нам до Оперного театру потрібно. Ми уже давно були у Львові, тому хотілося б уточнити, чи правильно ми йдемо?

— Так, правильно, — киваючи, підтверджує дівчина. — Ми саме в той бік йдемо. Можете йти з нами, — пропонує вона.

— Якщо ви не проти, звичайно.

— Ми будемо тільки раді, — уст дівчини торкнулася доброзичлива усмішка. — До речі, Я – Ярина, а це – Назар, — вона вказує на хлопця, який стояв поруч з нею. У нього було довге, злегка кучеряве волосся, що властиво артистичним, творчим натурам, незалежним і впевненим у собі людям.

— Дуже приємно, а я – Антон. Це моя дівчина Кіра. Мої друзі ‒ Ярослав, Злата, Вероніка та Ігор, — хлопець по черзі представляє своїх друзів, які теж були раді несподіваному приємному знайомству. Всі вони великою компанією попрямували до проспекту Свободи - одну з найпрестижніших і найкрасивіших вулиць Львова.

— А ви звідкіля приїхали? — запитує по дорозі Назар.