Розділ 9.3. Коли кохання зводить з розуму

Прокинувшись вранці, Злата відчула жахливий головний біль. Її думки прояснилися, але все одно свідомість була трохи затуманеною. Вона ледве пам'ятала вчорашній вечір. Їй дуже хотілося пити. Зібравши всі свої сили, Злата піднялася з ліжка і повільними кроками попрямувала на кухню. Ледь переступивши поріг, дівчина застигла на місці й здивованими очима подивилася на Кіру, яка сиділа за столом і насолоджувалася ароматною кавою. Злата зовсім не очікувала побачити подругу з самого ранку на своїй кухні. Втупившись поглядом в чашку з кавою, Кіра немов намагалася знайти в ній відповіді на виниклі питання.

— Доброго ранку! — вітається Кіра, нарешті помітивши Злату.

— Ти що тут ночувала? І ранок ні фіга не добрий, — буркнула Злата. Потираючи пальцями скроні, вона зробила крок у бік холодильника. Її волосся було розкуйовджене, а під очима були темні кола ‒ сліди не змитого вчорашнього макіяжу.

— Зате вечір був дуже "добрий"! — саркастично пирхнула Кіра. — Ну й вигляд у тебе... Іди вмийся! Ти себе в дзеркало бачила? Хоч приємно чути від тебе людську мову, а незрозуміле "мукання" — вона піднялася з місця і сперлася плечем об холодильник, перекривши до нього доступ. Злата лише в роздратуванні закотила очі.

— Злат, що це було вчора? Добре, що ми тебе вчасно забрали звідти, бо невідомо, чим би все це закінчилося! Що з тобою відбувається останнім часом? — Кіра не помітила, як підвищила голос.

— Нічого! Ти можеш не кричати? У мене і так голова тріщить. Може, ти все ж таки даси мені попити води й підпустиш мене до холодильника? До МОГО холодильника! — Злата злегка відсуває Кіру й дістає з холодильника мінералку. Вона жадібно робить ковток за ковтком.

— Злат, я ж хвилююся за тебе!

— А не треба хвилюватися! Я ж сказала, що все нормально! Знаєш що?! Ти мене вже дістала! Іди звідси! — зривається Злата. — Мені на роботу треба збиратися. А ні... — вона робить паузу. — А не піду я сьогодні на роботу. Зателефоную і скажу, що я захворіла. Ось так! — з усією серйозністю заявляє вона.

— Я не впізнаю тебе... — прошепотіла Кіра.

"Зовсім здуріла дівка!"

— Не подобається? Тебе ніхто не тримає. Ще раз повторюю: "Пішла геть!" Вихід там! — Злата демонстративно вказала рукою у бік вхідних дверей. Кіра застигла на місці. Злата ніколи не говорила з нею в такому тоні. Не зронивши ні слова, Кіра мовчки вийшла з кухні, збираючись уже йти.

"Господи, що ж я роблю!" — Злата швидко схаменулася і кинулася за Кірою.

— Кіро, постривай! — вона схопила подругу за руку, намагаючись її зупинити. — Пробач мені, будь ласка! Я не хотіла тебе образити. Сама не знаю, що на мене найшло. Пробач! Не йди, прошу тебе... Побудь зі мною ще трохи, — кається Злата. Вона тягне Кіру за руку. Вони вдвох направляються до вітальні.

— І ти мене пробач! — зітхає Кіра. — Тебе треба підтримати, а я накинувся з докорами в  недоречний момент. Знаєш, Ярославу вчора теж було погано.

— Що ти маєш на увазі?

— Який збіг! Уяви, він теж вчора був п'яний! І схоже, що через тебе. Його Антон додому привіз. — Він також страждає! — вигукнула Кіра. — Розумієш? Страждає!

Злата підняла на Кіру очі. Її бляклий і знічений погляд почав кровоточити сльозами. Вони рікою текли по її щоках. Злата нахилилася, закривши обличчя руками. Їй не хотілося показувати свої сльози, але вона більше не стримувала своїх емоцій. Злата плакала. Сильно! Ридма! Кіра навіть розгубилася, дивлячись на неї. За весь довгий час, відколи знає Злату, вона майже ніколи не бачила її сліз. Злата завжди допомагала іншим і вміла знаходити відповідні слова розради. Вона майже ніколи не говорила про свої проблеми й внутрішні переживання. Одному Богу відомо, що творилося в неї на душі. Злата була сильною особистістю і хорошим психологом. Вона присвятила благодійним програмам стільки годин свого життя, як ніхто інший. В ній завжди відчувався незламний стержень. А зараз Злата сама заливалася сльозами! На неї було боляче дивитися. Кіра підсіла ближче до подруги й, обійнявши, вона почала гладити її по голові, немов маленьку дитину.

— Златко... — Кіра уважно подивилася подрузі в очі, витираючи їй сльози. — Послухай мене! Я розумію, як тобі боляче. І про що ти думаєш зараз, як ти переживаєш через це... Я ж знаю, як ти мрієш про сім'ю, дітей. Може, не варто бути настільки категоричною та даси шанс своєму щастю. Ти мучиш себе і його! Позиція мудрості більш прийнятна, ніж вічне самобичування.

— Навіщо? Про яке щастя ти говориш? Щоб мене знову назвали безплідною скотиною, а потім кинули, як не потрібну річ? Ти цього хочеш? — голос Злати, тремтів від хвилювання, а по обличчю все ще текли рясні сльози. — З мене вже досить!

— Ти думаєш, він не зрозуміє? По ‒ моєму, Ярослав дуже класний. Він не схожий на якихось цинічних хлопців.

— Та він просто ідеальний! — із захопленням говорить Злата, погоджуючись з Кірою. — Це і лякає. Потім такі розчарування можуть бути. Від інших знаєш чого очікувати.

— Злат, але люди ж різні. Не потрібно всіх під одну "марку". Ти сама прекрасно розумієш. Не мені говорити тобі про це. Ти ж психолог!

— Психологами просто так не стають... — тихо промовила у відповідь Злата.

— Що лікарі кажуть? Невже ніяких шансів? Все ж таки двадцять перше століття на дворі. Медицина не стоїть на місці.