Розділ 9.2. Коли кохання зводить з розуму

— Слава Богу, вона заснула, — Кіра тихесенько причиняє двері спальні.

— О це її накрило сьогодні! — Вероніка хоч і спокійніше поставилася до цієї ситуації, але була не менше здивована нетиповій поведінці Злати. — Я її ніколи раніше такою не бачила.

В цей момент пролунав дзвінок у двері.

— Це Антон, — Кіра покрокувала в передпокій.

— Заходь! Тільки тихо. Злата спить. — попереджає вона, підносячи вказівний палець до губ, попри свою впевненість в тому, що Злата спить міцно і навряд чи прокинеться до ранку.

— Дівчатка, а що сталося? — пошепки запитав Антон. — Я так і нічого не зрозумів.

— Та нічого не сталося, — Кіра розвела руками. — Просто Злата перебрала з алкоголем. Ми привезли її додому.

— Ого, — присвиснув Антон. — Вони змовились чи що? Ці двоє точно створені один для одного! — на обличчі Антона з'явилася легка усмішка.

— Як там Ярослав? — турбується Вероніка, яка якраз підійшла до них. — Ти відвіз його додому?

— Так. Він удома. Спить вже, — відповідає Антон. — Я від нього зараз. А у вас бачу така ж сама ситуація.

— А ти куди дивився? — починає вичитувати Кіра.

— А ти куди? — Антон кидає їй зустрічний докір, маючи на увазі Злату.

— Ну так. І то правда, — Кіра принишкла, не знайшовши слів для виправдань. Вона розуміла, що Антон має рацію. — Логічно. Ти, що з ним пив?! І сів за кермо? — лає вона, швидко знайшовши новий привід для нових закидів.

— Я лише трохи. Щоб підтримати його. Йому погано було! До того ж алкоголь вже вивітрився. Кажу ж, я зовсім трохи! І взагалі! Він не маленький, у нього своя голова на плечах є. Чого ти завелася? Заспокойся вже, — Антон намагається обійняти Кіру, але вона заперечливо відсторонила його рукою.

— Гаразд, з тобою потім поговоримо, — Кіра намагається стримувати емоції. — Вже пізно. Підвези Ніку. І так, щоб я не хвилювалася ще й за тебе... На той випадок, якщо я засну, скинеш мені смс, коли додому доберешся, — суворо наказує вона. — Я краще тут залишуся. Я чомусь боюся залишати Злату одну в такому стані.

— Добре. Добраніч, кохана! — Антон цілує Кіру на прощання. — Ну що, їдемо? — він звертається до Вероніки.

— Бувай, Кіро! — прощається Вероніка з подругою, виходячи слідом за Антоном.

— Бувай. — Кіра махає рукою й зачиняє за ними двері. Вона відчувала себе дуже втомленою і пригніченою, тому заснула відразу, як тільки доторкнулася до подушки.