Розділ 8.2. В гармонії з природою

— Ярославе? Це ти... Дякую. — зворушена його турботою, Злата щільніше закутується в ковдру.

— Вибач! Я налякав тебе? — Ярослав сідає поруч. — Не змерзла?

— Трохи, — відповідає Злата. — Вночі стає трохи холоднувато.

— Як твоя нога? — все ще хвилюється Ярослав.

— Нормально. Вже майже минуло. Ти чому не спиш?

— Не спиться чогось. А ти чому? — від нього прозвучало зустрічне питання.

— Я трохи поспала. Прокинулась раптово. Вирішила посидіти. Ніч така чудова!

— Таак. Небо дуже гарне. І ці зірки... — Ярослав підіймає очі на нічне небесне поле. — Вони дивовижні!

Злата і Ярослав деякий час просто мовчки сиділи поруч, занурившись у свої думки. Вони насолоджувалися цим моментом. Романтичним моментом. В ночі слова зайві ‒ у неї своє божевільне життя за зачиненими дверима.

— Там у термосі є чай. Хочеш? — Ярослав першим порушує тишу.

— Хочу. Але не чаю... Вина! — в її голосі задзвеніли кокетливі нотки.

— Зараз! — Ярослав підіймається з місця і прямує в бік табору. Він повернувся вже через пару хвилин.

— Тримай! — наливши обом вина, хлопець подає стаканчик дівчині. — Це, звичайно, не келих, — сміється Ярослав. — Але на природі це теж непогано.

— Дякую, — Злата зробила маленький ковток. — Сплять? — вона кивнула в бік наметів.

— Сплять. Міцно. Злат... — Ярослав знову зважується на розмову. — Я хочу запитати...

— Що?

— Чому ти уникаєш мене? Ти ніби не довіряєш мені. Чому? — він уважно дивився їй в очі. — Ось навіть зараз ти поруч, так близько. Така прекрасна. І в той самий час, далека... Як ці зірки.

— Знаєш, — Злата важко зітхає. — У нас настільки важкий менталітет. Довіряти людям дуже складно. Суспільство нав'язує нам свій спосіб дій і тисне, якщо ми наважуємося йому не підкорятися, — вона дивиться кудись у далечінь, ніби розмовляє сама з собою. — І якщо ти відрізняєшся від інших, тебе не сприймають й нізащо не мають. Ти ‒ ніхто.

— Ти це про що? — Ярослава вразив хід її думок.

— Не звертай уваги. Це я так... Думки в голос. Мабуть, я трохи драматизую. Нерозгаданий манускрипт щастя боїться бути спійманим... Мені не знайти його в темряві, а ти не допоможеш. Правда, як у казці? — Злата традиційно переводить тему і все ще дивиться на сяючу від місяця гладь води.

— Краса. Вода, як срібло.

— Хочеш скупатися в "сріблі"?

— Ти купальник взяла? — тихенько посміюється Ярослав.

— Можна й без нього, — Злата має намір зняти з себе одяг.

— Злат, — Ярослав взяв дівчину за руку. — Якщо серйозно, тут не можна купатися... До того ж зараз прохолодно.

— Якщо не можна, тоді... — погляд Злати несподівано змінився. Її очі блиснули вогнем: в них сколихнула пристрасть! — Може, "зігріємося", га?

За одну ніч не можна змінити життя, але за одну ніч можна змінити думки, які вплинуть на твоє життя. Вони дивилися один одному в очі. Час зупинився. У цей момент вона не бачила нічого, крім його обличчя. Дівчина сіла йому на коліна. Обійнявши Ярослава ногами за спину, вона почала цілувати його в губи. Ярослав відчуває як смак п'янкого вина переходить в аромат її солодких вуст.

— Стривай! — вимовляє Ярослав хрипким голосом, намагаючись її зупинити. Він не вірить тому, що зараз відбувається. Йому здається, що це всього лише сон. Чарівний сон! — Ти справді цього хочеш?

— Дуже, — забувши про все і відпустивши свої думки, Злата повністю віддалася своїм почуттям і бажанням. Її повіки опускаються, дихання стає різким, а серце починає битися все сильніше. Вона у пристрасному пориві зриває з Ярослава футболку й обсипає поцілунками його оголений торс. Ярослав нестримно пригортає дівчину до себе. Він занурюється в її довге волосся і плавними, ніжними рухами знімає з неї одяг, оголюючи її пружні груди. Його дотики примушували здригатися кожну клітинку її тіла в солодкій знемозі. Вони розчинялися один в одному, повністю віддаючи себе. Місяць і зірки сяяли для НИХ. Літні ночі дикі, неспокійні. Цей берег. Їхній берег кохання. Це була тільки їхня чарівна ніч. Ніч магії й чудес...

Ранок був дивовижний. Заради такого варто було прокидатися на світанку. Шумить вода, співають птахи, сходячи з розуму від радості. Сонечко підіймається вище і ласкавими променями будить все навколо. Відкривши сонні очі, Ярослав вдихнув на повні груди свіже чисте повітря. Він побачив, що Злати немає поруч. Ярослав вчора після божевільної ночі заснув і не чув, як дівчина потім пішла. Коли хлопець повернувся в табір всі ще спали. Він тихесенько зазирнув у намет, щоб переконатися, що Злата там. Повернувшись на бік і поклавши руки під голову, вона спала безтурботним сном. Ярослав посміхнувся, згадуючи минулу ніч. Він був щасливий, як ніколи! Злата подарувала йому незабутню красиву ніч. Свою любов. Ніч, коли вона стала його! Це було неймовірно. Ярослав дивиться на неї й розуміє, як вона дорога йому. Він любить її сильно ‒ сильно. Як нікого. Ніколи!

— О, ти вже прокинувся! Доброго ранку! — з чудових думок Ярослава вивів голос Антона, який вже вийшов зі свого намету й прямував до нього. — Бачу, в тебе з самого ранку гарний настрій! – зауважує хлопець.

— Привіт! — вітається Ярослав. — Ранок справді добрий. Чудовий просто!

— Ага. Це радує! — посміхається Антон. — Ось і моя прокинулася.

— Привіт, хлопці! — привіталася Кіра, приєднавшись до них.

— Доброго ранку, кохана! — Антон ніжно обійняв і поцілував Кіру. Через деякий час Вероніка та Ігор теж вже прокинулися. Злата все ще спала. Друзі вирішили перед сніданком прогулятися вздовж берега.

— Злата чомусь не прокидається, — почала хвилюватися Кіра, коли вони вже повернулися в табір. Вона зібралася піти до намету, перевірити чи все в порядку.

— Та нехай поспить ще трохи, — зупиняє її Ярослав. — Коли снідати будемо, покличемо її.

— Хіба я проти? – Кіра стискає плечима. — Просто...якось дивно. Це на неї не схоже. Вона зазвичай рано прокидається, а тут... О, наша спляча красуня прокинулася! — посміхнулася Кіра, побачивши, що до них наближається Злата. — Доброго ранку!