Розділ 8.1. В гармонії з природою

Природа здатна привести тебе до тиші та спокою. Це її дар тобі. Коли ти сприймаєш природу і з'єднується з нею в цьому полі тиші, то твоя усвідомленість починає пронизувати це поле. Це твій дарунок природі

Екрхат Толле

Друзі вирішили трохи відпочити на природі від міської метушні й в ці вихідні вирушити з ночівлею на машині Антона до Київського водосховища. Тим паче, що вони вже давно збиралися це зробити разом всією компанією. Літо, пікнік, природа — чудова можливість для приємного відпочинку. Злата вже майже зібралася, коли задзвонив її телефон.

— Так, Ніко! — вона відповідає на дзвінок. — Ви вже під'їхали? Чудово! Так, я вже виходжу...

Посмішка Злати різко спала з обличчя, коли в салоні автомобіля вона побачила Ярослава. Дівчина підняла на нього погляд, в якому висловлювалося здивування і розгубленість. Вона не була в курсі, що Ярослав теж їде з ними. Дівчина здогадується чия це рук справа і, легенько штурхнувши Кіру, показує їй свій кулачок. Кіра посміхнулася у відповідь і знічено знизала плечима. Злата знову зустрілася з Ярославом очима. Вона зробила байдужий вираз обличчя, ніби нічого особливого не сталося.

— Ну, що? Всі в зборі! Поїхали! — задоволено вигукнув Антон. Він повернув ключ і машина зрушила з місця. У всіх був чудовий настрій. По дорозі друзі весело переговорювались між собою. Ігор час від часу жартував з Веронікою, яка підспівувала пісні, а всі інші підхоплювали за нею. Час в дорозі пролетів непомітно. Заїхавши в ліс, друзі зупинилися біля мальовничої галявини.

— Ух ти! Як тут чудово! — вийшовши з машини, дівчата зняли взуття і босоніж спустилися з обриву. Зайшовши у воду, вони походжали вздовж піщаного берега. Київське море злегка колишеться хвилями, сонце грає в кришталевих бризках води. Легенький прохолодний вітерець ніс запах землі, хвойних лісів, в небі високо ‒ високо літали птахи. І так хотілося злетіти до білявих хмарин, відчути чистоту небес. Дивовижне злиття з природою! Відчуття гармонії та свободи. Ні з чим незрівнянне відчуття легкості!

— Правда, наші дівчата найкращі? — милується Антон, дивлячись на дівчат, які дали волю своїм емоціям і раділи, як малі діти.

— Ага, — підтверджує Ігор, вимовивши це загадковою інтонацією.

— Так... це точно, — підтримує хлопців Ярослав. Він усміхнувся одним кутиком губ. Його обличчя виражало задуму. Хлопець не міг відірвати погляд від Злати ‒ дівчина була в доброму гуморі. Вона завзято сміялася, була дуже милою і зворушливою.

— Дівчата! Ідіть до нас! — кличуть хлопці.

— Зараз! Йдемо!

Через кілька хвилин вже кипіла робота. Хлопці ставили намети, а дівчата почали займатися продуктами. Запахло димом від мангала.

— Поки готуються шашлики, пограємо трохи в волейбол? — пропонує Ігор.

— Гаразд. А давайте так... — говорить Злата. — Поділимося на жіночу і чоловічу команди. Заодно подивимося, хто кого.

— Чудова ідея! Ну тримайтеся, дівчата! — хіхікає Антон і потирає долоні в передчутті перемоги.

— Ой, та гаразд тобі... Зараз ми вам покажемо! — впевнено заявляє Вероніка в той час, коли Кіра побігла до машини за м'ячем. — Ну що? Граємо? Наша подача!

Почалася захоплива гра. Хлопці спочатку вигравали, але дівчата швидко зорієнтувалися, використавши жіночу чарівність і хитрість — вони просто почали стріляти очима, щоб відвернути увагу хлопців від гри.

— Ура! Є очко! В нашу користь! — радісно вигукують дівчата, коли хлопці втратили черговий м'яч.

— Хлопці! Не порушуйте правила! Ігор, ми бачили, як ти торкнувся м'яча понад три рази. Не зараховується! — робить зауваження Вероніка.

— Ви там за шашликами дивитеся? — вставляє Кіра. — Вони не згорять у вас?

— Все під контролем! — Ярослав підбіг до мангала. Через пару хвилин він повернувся до друзів, і вони продовжили гру. Злата спритно відбиває м'яч, але тут же падає на землю.

— Ай, — скривившись від болю, вона схопилася за ногу.

— Злато! Що таке? — всі відразу кинулися до неї.

— Я, здається, ногу трохи підвернула. Нічого страшного, — Злата намагається піднятися. Злякавшись за дівчину, Ярослав обережно взяв її на руки. Скільки теплоти та ніжності було в його очах! Це неймовірно! В його руках Златі ставало легше. Їй було так добре, як ніколи. Вона відчуває, як б'ється його схвильоване серце. В присутності Ярослава Златі все складніше зберігати спокій. Дівчина прекрасно усвідомлювала, що довго протриматися не зможе. Це як електричний заряд ‒ б'є по очах, по мізках, з почуттям, пропускаючи по тілу незрозуміле тремтіння, змушуючи серце битися в шаленому ритмі..

— Ярославе, постав мене! — тихо вимовляє Злата. — Будь ласка!

— Златко, як ти? Точно все в порядку? — турбується Ярослав. Друзі, посміхаючись, з розчуленням дивилися на них.

— Так, точно. Це скоро мине. Я можу стати, — запевнила Злата і несподівано посміхнулася. — Дівчата виграли! — переможно вигукнула вона, підбивши підсумки гри. Ярослав обережно посадив Злату на постелене на землі покривало.

— Та це ми просто як справжні джентльмени, вам піддалися, — жартома, виправдовується Антон.

— Ой, "джентльмени"... — Кіра цілує Антона і скуйовджує рукою його волосся. — Просто визнайте свою поразку, коханий!