Розділ 5.2. Кішка - знак долі.

— Привіт, Злат! Ти вже не спиш? Я корм для кошеняти купив й у ветеринарну аптеку збігав. Ось вирішив занести на шляху,— на порозі стояв Ярослав. Злата дивиться на нього здивовано ‒ розгубленим поглядом.

— Привіт! Пробач, я не очікувала просто, — підхопилася вона. — Проходь!

— Ой, у тебе гості? Вибач! Я не завадив? — зніяковів він, помітивши незнайому дівчину, яка стояла з задоволеним обличчям, спираючись об стіну.

— Ні ‒ ні. Все нормально! — поспішила запевнити Злата. — Це ‒ Кіра. Моя подруга. Кіро, це ‒ Ярослав.

— Доброго ранку! — Ярослав привітав Кіру ввічливою посмішкою. — Дуже приємно!

— Мені також, — кинувши на нього оцінювальний погляд, Кіра теж посміхнулася йому у відповідь.

— Ходімо, — Злата жестом запрошує пройти до кухні.

Кіра з великою цікавістю спостерігала за тим, як її подруга викладала вміст пакета, який приніс Ярослав: корм й ліки для кошеняти, коробку цукерок "Київ Вечірній", мандарини.

— Як мило! Цукерки, мандарини... "Спільне" кошеня. Романтика! — зачаровано промовляє Кіра й обертається до Ярослава, ніби ставить його до відома. — До речі, Злата просто обожнює мандарини! Вона кілограмами може їх наминати й нічого! Хоч би хни! Мені здається, що вона тільки ними й харчувалася б! А вино є? Це було б просто...

— Кіро! Припини! — втрутилася Злата, розуміючи, що її подруга може перейти всі межі.

— Все. Я зрозуміла. З ранку не п'ємо. А ввечері буде саме доречно! Ви вдвох, свічки, напівтемрява, романтична музика... І все таке.

— Кіро! Вгамуйся! — намагається її зупинити Злата, ледь стримуючи роздратування.

— Гаразд ‒ гаразд, — Кіра бачить, що очі Злати виблискують небезпечними іскорками. — Мені пора, піду вже... Там Антон чекає-є, — з посмішкою говорить вона, розтягуючи останнє слово. — Бувай, Ярославе! Всього доброго! Була рада познайомитися.

— Взаємно, — відповідає Ярослав і на прощання махає рукою.

— Я проведу, — говорить Злата, прямуючи за Кірою. — Почекай хвилинку! — звертається вона до Ярослава. — Я зараз...

— Кіро, от що ти робиш, га? — шикнула неї Злата, коли вони вже вийшли в передпокій.

— Я ‒ то що? — Кіра знизує плечима, удаючи, що вона не розуміє, що саме Злата має на увазі. Дівчина раптом зупинилася біля порога і посміхнулася. — Класний хлопець! — весело відмітила вона. — Про кошеня турбується. Корм приніс... Зранку! Ага. Ну я так і зрозуміла. Кошеня ‒ це знак долі! — багатозначно посміхається вона, піднімаючи вгору вказівний палець.

— Та йди вже! Зрозуміла вона... — Злата роздратовано закочує очі.

"Іноді Кіра просто нестерпна!"

Повернувшись на кухню, Злата побачила зворушливу картину: ніжно посміхаючись, Ярослав грався з кошеням. Немов впізнавши свого "рятівника", Аська радісно муркотіла і, простягаючи до нього лапки, намагалася схопити його за пальці.

— Пішла? — Ярослав обернувся до Злати.

— Так. Вибач! Не звертай на Кіру увагу. Це в неї гумор такий ... "неадекватний"! — Злата злегка посміхнулася, згадавши про Кіру.

— Та нічого. У тебе хороша подруга. Дуже кумедна, — сміється Ярослав.

— Так... Що ‒ що, а з друзями мені пощастило. Вони в мене чудові! — Злата сіла на кухонний диван і сперлася ліктями об стіл. — Будеш щось?

— Ні, дякую. — відповідає Ярослав. — Не виспалась? — запитує він, дивлячись на її стомлений вигляд.

— Угу. Є трохи, — пробурмотіла вона у відповідь. Ярослав спостерігає, як вона кладе голову на руки, а її повіки з довгими темними віями почали опускатися. Куточок її губ злегка тремтів, шовковисте волосся спало на миле личко, яке стало таким спокійним і безтурботним.

"Дивовижна дівчина!" — Ярослав ще пару хвилин розчулено дивився на сплячу Злату. Він міг милуватися цією “картиною” нескінченно, але подумав що повинен її розбудити. Тому він легенько смикнув Злату за плече.

— Златоо! Златко... — тихенько шепоче він їй на вухо.

— А? Що? Що таке? — дівчина різко стрепенулася й підняла голову. Голос Ярослава подіяв на неї миттєво. — Я заснула чи що?

— Ага, — посміхається Ярослав. — Вибач, що довелося розбудити тебе, але тобі краще піти відпочити. Та й мені теж пора вже.

— Так. Вибач, тобі дійсно краще піти, а я ще посплю трохи. Спасибі тобі велике, — сонно пробурмотіла дівчина. — За кошеня не хвилюйся, я подбаю про нього. Йому вже краще, — запевняє Злата, зачиняючи за ним двері.